Author Archives: Кочарян Сурен

About Кочарян Сурен

співкоординатор Харківського ЄвроМайдану, член Правління ГО "Інформаційно-аналітичний центр Євро Харків", редактор інформаційно-аналітичного сайту euro.kharkiv.ua

Лекція Яни Партоли “Гнат Хоткевич і театр”

Teatr 1

Гнат Хоткевич – відомий український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. 
Ще бувши студентом, Хоткевич організував в селі Деркачах на Харківщині сільський театр (1895). У студентські роки керував студентським театром в Харкові, що роз’їжджав по окраїнах Слобожанщини. У 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом трьох років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою.*
«”Щиро народний театр” сягає глибше. Він розбуджує мисль і оставляє по собі враження, о котрім думається довго ще потім, як зовнішній ефект уступить. Як серед народних верств, так рівно ж і серед інтелігенції будиться почуття самопевності народної, віри в сили свого народу і то сили різносторонньої», – такими переконаннями Гнат Хоткевич керувався при створенні аматорських гуртків і театральних колективів, написанні драматичних творів, в оцінках театральних явищ минулого і свого сьогодення.
Про особливості театральної діяльності Гната Хоткевича, його концепцію театрального мистецтва запрошуємо дізнатися на лекції мистецтвознавиці Яни Партоли «Гнат Хоткевич і театр», що відбудеться 13 грудня о 18.00 у Харківському ЛітМузеї.
Уривки з творів Гната Хоткевича читатимуть студенти театрального факультету Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського Сергій Покулаєв та Діана Комісаренко.

Вхідний квиток до ЛітМузею 20 (15 для учнів і студентів) грн.

Джерелоhttps://www.facebook.com/events/329231247593072/

*https://uk.wikipedia.org/wiki/Хоткевич_Гнат_Мартинович

Презентація культурно-просвітницького проекту «Два століття — Одна війна»

10.12.2017

Культурно-просвітницький проект «Два століття — Одна війна» покликаний донести три прості ідеї. По-перше, сучасні українські воїни, які тримають фронт на Сході є продовжувачами боротьби Української повстанської армії. Continue reading

План заходів, присвячений ювілею Г. С. Сковороди (оновлюється)

2017-12-03

3 грудня 2017 року відомому українському просвітителю, філософу. поету та педагогу Григорія Савичу Сковороді виповнилося б 295 років. Переслідуваний світською та духовною владою тривалий час він вів життя мандрівного філософа.

Пропонуємо Вашій увазі План заходів, присвячений ювілею Г. С. Сковороди:
3.12.2017 о 18-00, книгарня “Є” –  Вечір, присвячений 295-літтю від дня народження Григорія Сковороди.  Організатори: Книгарня “Є” спільно з харківським обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства “Просвіта” за підтримки Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.
Детальніше: http://euro.kharkiv.ua/?p=18600

4.12.2017  з 10-00 по 21-00, Харківський літературний музей -  “Skovoroda Day”.  В програмі різноманітні заходи. Шлях до пізнання мудростей філософа проляже через ваш вибір (який, можливо, буде доволі не простим).  12.00-16.00 – ви можете безкоштовно відвідати з екскурсією експозицію “Григорій Сковорода: мандрівка за щастям” . Вечірні заходи – платні (20 грн.). Зокрема, о 17.00 — лекція про свободу у творчості Сковороди та його ймовірні зв’язки з масонами від літмузейниць Ольги Черемської та Наталії Руденко.
Детальніше: https://www.facebook.com/events/137774076993899/  

4.12.2017 о 18-00, Центр культури Київського району – Святковий концерт “Стань хором, всі собором” за участю Харківського міського театру народної музики “Обереги” та спеціальних гостей – Олеся Сінчук (Київ) і Микола Мох (Харків). Організатори: Харківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” за підтримки Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.
Подія: https://www.facebook.com/events/1977622709158625/  

Як це було. Євромайдан Харків – Віче – Резолюція. 1.12.2013

01.12.2013

1 грудня 2013 р., коли в столиці після побиття студентів і журналістів, вийшов перший мільйон, в Харкові біля пам’ятника Шевченку зібралося близько семи тисяч небайдужих громадян. Гасла «Київ – Харків разом!», “Не може далі бути так!”. Українська музика, відверті виступи відомих земляків – вперше за довгі роки продемонстрували, що громадськість міста здатна самоорганізовуватися. До падіння режиму Януковича – це виявився наймасштабніший і змістовний мітинг, на якому була прийнята перша резолюція харківського Євромайдану.
Крім політичних вимог: відставки уряду, перевиборів Верховної Ради та імпічменту президента вже тоді на прохання експертів Північно-Атлантичної групи ми вписали п. 4 – «Звертаємося до НАТО з проханням попередити Росію щодо невтручання в Україні».

Резолюція 
«Про внутрішньополітичну кризу в країні»

Ми, громадяни України, які зібралися на Євромайдані-Харків,

Враховуючи споконвічну належність України до європейського простору,

Визнаючи незмінність українських устремлінь до єднання з європейськими націями,

Нагадуючи про підтримку євроінтеграційного курсу України більшістю її громадян, в тому числі переважною більшістю молоді,

Враховуючи також, що успішний економічний розвиток України можливий лише за умов запровадження економічних свобод, забезпечення прав людини і фундаментальних свобод – слова, інформації, зібрань, асоціацій, відновлення демократичного управління, а також забезпечення повноцінної інтеграції України у світову економіку.

Беручи до уваги, що непідписання Україною угоди про асоціацію з ЄС створює небезпечне підґрунтя для посилення авторитаризму, корупції та бідності людей в країні,

Беручи до уваги також незаконне, невмотивоване та непропорційне масове застосування сили проти учасників мирної акції на підтримку євроінтеграції 30 листопада 2013 р. в Києві.

Беручи до уваги також різку негативну реакцію з боку ЄС та США на порушення виконавчою владою України взятих на себе обов’язків щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а також щодо забезпечення конституційних прав громадян України,

Висловлюючи стурбованість щодо загострення внутрішньополітичного протистояння в Україні на цьому тлі та посилення загроз державному суверенітету, територіальній цілісності та конституційному ладу в Україні.

  1. Вимагаємо відставки уряду, перевиборів Верховної Ради, імпічменту президента.
  2. Закликаємо всі громадські та політичні сили України, Верховну Раду, уряд та Президента здійснити невідкладні дії щодо подолання внутрішньополітичної кризи виключно мирними засобами та на засадах цивілізованого діалогу.
  3. Закликаємо далі всі громадські та політичні сили робити все належне для всебічного забезпечення національних інтересів України та відновлення нею євроінтеграційного процесу.
  4. Звертаємося до НАТО з проханням попередити Росію щодо невтручання в Україну.

 Проголосовано одноголосно на мітингу біля пам’ятника Шевченку 01 грудня 2013 р.

Джерела:
https://glavnoe.ua/articles/a9121
https://maidan.org.ua/2013/12/rezolyutsiya-evromajdan-harkiv-pro-vnutrishnopolitychnu-kryzu-v-krajini/

Відео:

 

Чистилін - 01.12.2013
Yushchenko - 1.12.2013

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ – відомий громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольного руху

24301216_1480038072104101_8002277212446389039_n

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ народися 1 січня 1938 року в  селі Цапівка (нині у складі смт. Вапнярка) Томашпільського р-ну Вінницької області. Учасник національно-визвольного руху. Виступив проти русифікації.  Науковець. Кандидат технічних наук (1971).  Громадсько-політичний діяч.

Батько, Здоровий Кузьма Савелійович, 1910 р. н., з Харківщини, козацького роду, військовий. Мати, Євдокія Савеліївна Швець, 1910-1990, з Вінниччини. Обоє з „розкуркулених” і розорених сімей. Двоюрідний дід Анатолія був у війську Махна, засуджений до смертної кари, замінену на 25 р., відсидів 18 р.

Під час війни сім’я намагалася евакуюватися, але потрапила в оточення в с. Мар’янівка Тишківського р-ну Кіровоградської області, де й осіла. Там Анатолій почав учитися в школі. Коли батько 1946 повернувся з японської війни, сім’я оселилася в с. Шляхова на Харківщині.

Закінчив школу 1955, поступив на фізико-математичний факультет Харківського державного університету, ядерне відділення. Був активістом-комсомольцем, заступником начальника, а потім в.о. начальника студентського будівельного загону на будівництві нового корпусу університету. 1957 у складі студентського загону їздив на цілину в Казахстан, працював комбайнером. 1959 був заступником командира харківського студзагону. Має медалі “За освоєння цілинних земель” та „За відвагу” (врятування людей з автобуса, що загорівся).

Навчання давалося легко, то З. багато часу витрачав на громадські справи. Закінчив вечірню музичну школу по класу скрипки. Відвідував окремі курси на філологічному та юридичному факультетах. 1959, на п’ятому курсі, його порекомендували в партію, але не вступив, бо вже тоді його турбував наступ русифікації на загальноосвітню та вищу школи.

Восени 1960, після закінчення навчання, З. направили в лабораторію магнітогідродинаміки на Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ), яка досліджувала фізичні процеси в специфічних умовах (космічних, за високих температур, у гравітаційних, високочастотних полях).

З. на канікулах, а потім у відпустки їздив в етнографічні експедиції, організовував покладання квітів до пам’ятника Т. Шевченку, брав участь у виданні в інституті стендового журналу, якому надавав українського спрямування, постійно слухав радіо „Свобода”. Вперше З. викликали в КГБ як свідка 1959 у справі Анатолія Простакова і Василя Мишутіна, засуджених за „антирадянську агітацію і пропаганду”.

1964 р. З. „за рознарядкою” став депутатом районної ради. До нього звернулися зі скаргами батьки школярів, що українські школи почали масово переводити на російську мову викладання. З. зібрав підписи двохсот батьків, порушив це питання на місцевому рівні, їздив у цій справі до Києва і Москви. На батьківські збори почали приходити переодягнені „батьки”, які радили „правильно понять линию партии”, „не возбуждать народ”, „быть благоразумными”. Невдовзі кількість протестуючих батьків упала до півтора десятка. Тоді З. під вечір 29.06.1965 написав великими літерами на паркані споруджуваного Будинку проектів на проспекті Леніна, навпроти готелю „Інтурист”, гасло: „Українці! Шануйте рідну мову! Геть мерзенні теорійки “естественной ассимиляции”! Хай живе Україна!” На останню букву та знак оклику не вистачило фарби. Він пішов додому, взяв нову банку, дописав, як слід. Уже сіріло. За спиною проходили рідкісні перехожі, яких відганяли міліціонери. Сміливець спокійно склав фарбу, щітку в торбу й пішов додому. За ним рушив наряд міліції. Тут під’їхало авто, хтось закричав: „Задержать!”. Затупотіли кроки. З. теж побіг, але його схопили, привезли в Дзержинське РВВС. Вранці його відвезли в камеру попереднього ув’язнення при УКГБ. Протестант вважав свої дії законними, спрямованими на захист національної політики, проголошеної партією та урядом, цілком відкидав звинувачення в антирадянській та антипартійній спрямованості свого вчинку.

Після 20-добового арешту та допитів З. відпустили, винісши належні офіційні попередження. Очевидно, зіграло роль те, що З. працював у секретній науково-дослідній лабораторії з космічних досліджень, що підпорядковувалися московському п/я 654, а сам він був відповідальним виконавцем теми „Дослідження теплофізичних процесів в рідинно-металевих теплоносіях в умовах ослаблення гравітаційних полів, що модулюються за допомогою сил Ампер-Лоренса”. За нього вступилися академіки АН СРСР М. Д. Мілліонщиков, В. П. Мішин, директор Фізико-технічного інституту низьких температур (ФТІНТ) АН УРСР академік АН УРСР Б. Є. Вєркін, заступник директора з наукової роботи Б. Єсельсон, керівники сектору та лабораторії Р. С. Михальченко і Ю. А. Кириченко. Такої одностайності харківські кадебісти не чекали й не змогли, мабуть, знайти спільної думки з московськими колегами. Тим більше, що й „послужні” біоґрафічні дані З. на той час були не просто благонадійні, а вищою мірою позитивні з точки зору політичних установок. Він подав просторе пояснення, що не мав наміру „підірвати радянський державний і суспільний лад”, а поліпшити його.

Перед звільненням З. викликав начальник харківського КДБ генерал Петров. Інсценував читання віршів В. Симоненка, але почастував в’язня водою, після вживання якої З. не міг концентрувати пам’ять, у нього текли сльози.

Вчинок З. і пов’язані з ним події стурбували місцеву комуністичну владу, адже відкрито виступив представник молодого покоління елітної молоді, вихованої й наближеної до компартійно-комсомольської номенклатури. До того ж, його демонстративно підтримала наукова еліта Харкова та Москви. Завзяття місцевих русифікаторів певною мірою тимчасово притишилося.

За З. було встановлено пильний нагляд. Через два роки, 30.05.1967, на вимогу КГБ його було звільнено з роботи „за власним бажанням”. Звичайно ж, було зірвано призначений на 30.08. захист у ФТІНТі дисертації на тему “Теплотехнічні дослідження рідинних металів в умовах невагомості” автора 9 винаходів та близько 20 наукових праць.

Поведінки З. не змінив, хіба що більше зосередився на науковій роботі на заводі „Гіпросталь”, де підготував нову дисертацію кандидата технічних наук на тему „Підвищення стійкості сталеплавильних конверторів шляхом охолодження кладки”, яку захистив у 1971. ВАК її затвердив тільки в травні 1972.

Підготовка дисертації була пов’язана з поїздками в інші міста, коло знайомств і політичних інтересів З. розширилося. Познайомився з І. ДЗЮБОЮ, Олесем Гончарем, збирав українську бібліотеку. КДБ періодично, щопівроку, проводив у нього обшуки, вилучив біля 300 томів, у т. ч. книжки М. Грушевського, В.Винниченка, галицькі довоєнні видання, деякі радянські книжки, які вилучалися з продажу і бібліотек, листа, вірші і фотографії Василя Симоненка, з яким З. був знайомий, чернетки листів до ЦК КПРС, де він викладав свої погляди на економічні проблеми.

До 100-річчя з дня народження Лесі Українки разом з інженером Ігорем Кравцівим З. порушив питання про меморіальну кімнату в Харкові, про найменування вулиці чи площі, спорудження пам’ятника. З творчих спілок лише обласне відділення Спілки письменників (голова Ігор Муратов) зважилося підтримати їх.

Тим часом курс КПРС на тотальну русифікацію чітко визначився. А оскільки З. не припинив своєї громадсько-політичної активності, то потрапив під чергову хвилю арештів української інтелігенції 1972 р.

Навесні „пресингове стеження” за ним уже було очевидним. Заарештували З. 21.06.1972 на вулиці. Виявилося, що документи на арешт і обшук не були належно оформлені, їх, на вимогу затриманого, мусили на ходу міняти і виправляти. Обшук тривав від 12 години дня до 4 ночі.

49 пунктів звинувачення в „антирадянській агітації та пропаганді” та „наклепницьких вигадках” слідство компонувало майже рік. З. вимагав вести справу українською мовою, прискіпувався до юридичних тонкощів, скаржився на слідчого, якому доводилося давати пояснення у вищі інстанції. З. вдалося викрасти у слідчого „План следственных действий”. За наполегливість двічі побував у карцері, пройшов психіатричну експертизу впродовж 35 діб.

Харківський КДБ мав намір „створити” на папері „антирадянську групу” на чолі з З.: одночасно провів обшук у 9 осіб, заарештував інженера Ігоря Кравціва, справу якого лише в кінці 1972 перевів в окреме провадження, бо ніякої „групи” не було – були елементарні прояви громадянської свідомості. У справі було допитано біля 220 осіб з різних кінців Радянського Союзу. Робітники не давали показів, натомість дехто з інтеліґенції намагався вигородити себе. Щоб допомогти адвокатові захищати себе, З. чисто формально частково визнав вину (фактичну сторону), але заперечив мету підриву та ослаблення радянського державного і суспільного ладу

З. не дали можливості найняти адвоката з іншого міста. Але захисник розумно повела справу. Суд, що закінчився 5.04.1973, призначив покарання 7 р. ув’язнення в таборах суворого режиму за ст. 62 КК УРСР. Адвокат добилася в касаційному суді пом’якшення вироку до 4 р.. Тоді КДБ звернувся до Верховного суду СРСР зі скаргою на Верховний суд УРСР, що таким рішенням він сприяє „развитию националистических антисоветских тенденций на Украине”. ВС СРСР скасував постанову ВС України, направив справу на розгляд у новому складі касаційного суду. Уже в зоні З. повідомили, що йому відновлено попередній термін, 7 р.. Після цього адвокат втратила допуск до політичних справ. Судові витрати (на хімічні експертизи) 1000 руб. З. виплачував ще й на волі.

Одразу після суду З. кинули в камеру смертників у СІЗО на Холодній Горі. Вивезений з Харкова в липні 1973, у серпні прибув у 36-у зону пермських таборів. Був у колі високоосвічених, достойних людей: Л. ЛУК’ЯНЕНКО, Є. СВЕРСТЮК, І. СВІТЛИЧНИЙ, Є. ПРОНЮК, О. СЕРГІЄНКО, Ґунар Астра. У зв’язку з побиттям наглядачем 23.06.1974 С. САПЕЛЯКА в зоні вибухнув страйк протесту. З. взяв у ньому активну участь, за що був кинутий у карцер, потім у ПКТ, у кінці 1975 р. засуджений Чусовським райнарсудом до тюремного ув’язнення на 3 р., яке відбував у Владимирській тюрмі.

Звільнився З. в 1979 р., ще 5 р. мав адміністративний нагляд. Заробляв на посаді інженера 82 руб., а ще сплачував судові витрати.

З. був одним із зачинателів демократичних процесів на Харківщині і в Україні. Уже в листопаді 1985 р. ознайомив ближче коло зі своїм проектом статуту товариства „Спадщина” (його вдалося зареєструвати в 1987). Брав участь у створенні Товариства української мови, „Меморіалу”, Української Гельсінкської Спілки, Народного Руху України, ДемПУ, де займав керівні посади.

1988 р. обраний заступником голови Ради трудового колективу НВО “Енергосталь”, 1990-94 – депутат Харківської обласної ради. В 1994 р. закінчив курс держави і права в Академії Державного Управління. В 1992-94 рр. працював першим заступником Голови облдержадміністрації з питань загальнодержавної і регіональної політики та гуманітарних питань; 1994–95 р. керував державною фінансовою установою; 1999-2000 р. р. – радник з економічних питань; з 2000 р. – виконавчий директор Інституту Політичних Наук. Балотувався до Верховної Ради України, на посаду міського голови.

1.12.2014 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

З 1999 – на пенсії. Попри втрату зору, активний у громадських справах. З 1995 очолює обласну організацію  Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. . Син -Ярослав 1962 р. н., медик. Дружина Леся Яківна – вчителька.

Джерело: https://www.facebook.com/igor.isaenko/posts/1480039098770665

Відкриття поетизованої фотовиставки “Мости…Мрії…Спогади…”

23905554_1573664416032193_1649094045215707223_n

30 листопада 2017 року о 16-00 в Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтв (вул. Пушкінська, 62, 2-ий поверх, мала зала) відбудеться відкриття поетизованої фотовиставки “Мости…Мрії…Спогади…”. Вхід вільний.
Поетизована фотовиставка “Мости… Мрії… Спогади…” – це перший спільний проект харківського фотографа Віталія Сидоренка та поетки Марко Терен. Мріяти про майбутнє завжди радісно та навіть корисно, а згадки про приємні моменти з минулого наповнюють душу теплом та надають впевненості. Ми спробуємо побудувати мости за допомогою поезій та світлин. Мости, що з’єднають минуле з майбутнім. Мости, що проведуть нас від спогадів до мрій.
У створеному виставковому просторі в єдине ціле пов’язані фотографії та поетичні тексти. Мета виставки – показати сучасному глядачеві магію створення поетичної історії, що народжується зі спогаду, зафіксованого на світлині. Вони сподіваються, що кожен відвідувач долучиться до творчого процесу осмислення фоторобіт через сучасну поезію. Організатори також мають надію, що виставка сприятиме залученню учнівської молоді та студентів до збереження цікавого українського фотомистецтва.
Виставка “Мости…Мрії…Спогади…”  працюватиме з 30 листопада по 14 грудня 2017 року.  Час роботи: з 10.00 до 17.30, вихідний – субота, неділя.

Джерела:
https://www.facebook.com/events/1587397251387422/
http://www.cultura.kh.ua/uk/previews/5621-zaproshuemo-na-vistavku-fotografij-vitalija-sidorenka-mostimriyispogadi

Фото: 
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1573664416032193&set=a.643423709056273.1073741828.100001659500616&type=3&theater

Звернення Координаційної Ради Харківського Євромайдану про проекти законів про саботаж та колабораціонізм

2017-11-28-4

Голові комітету Верховної Ради України
з питань національної безпеки і оборони
Пашинському Сергію Володимировичу

Звернення Координаційної Ради
Харківського Євромайдану
про проекти законів про саботаж та колабораціонізм

Шановний Сергій Валентинович!

Розв’язана Російською Федерацією гібридна війна проти України передбачає не тільки мілітарну, економічну та інформаційну складову, а й підрив віри у владу і саму державність України силами законсервованих своїх агентів всередині самої України. Це стосується всіх сторін функціонування державного механізму.

Можна навести тисячі фактів таких дій. Це спостерігається від бездіяльності посадових і службових осіб щодо торгівлі контрафактними і контрабандними тютюновими виробами по всій Україні і саботажу реформ, від ігнорування подання правдивої інформації про збройну агресію РФ проти України в національно-патріотичному вихованні молоді, до відвертої пропаганди ідеології Русского міра, як це, наприклад, відбувається прямо в ці дні на території НТУ „ХПІ”  у місті Харкові, де російська продюсерська компанія “Star Media” за участі російських акторів, які включені в список „Миротворця”, із залученням української студентської молоді в масових сценах, знімає пропагандистський фільм, про певні епізоди другої світової війни на території Києва та Харкова, проводячи, тим самим, ідеологічні елемент про „єдиний народ”, „спільну історичну пам’ять”, формуючи непритаманний Харкові образ „бандитського русскаязичного міста” .

Коордрада Харківського Євромайдану вважає, що такі дії (бездіяльність) здійснюють вплив на масову свідомість, провокують невдоволення та соціальні протести громадян, деморалізують суспільство і не тільки створюють загрозу обороноздатності країни, а й заохочують ворога до дій. Обороноздатність держави визначається його мобілізаційними можливостями, складом і бойовими можливостями, кількістю і якістю озброєнь, морально-духовним настроєм народу. Тобто, обороноздатність держави – це комплексне питання і охоплює всі сторони життя в державі.

Певні дії посадових та службових осіб, окремих громадян можна кваліфікувати як саботаж, колабораціонізм чи шкідництво. При цьому, під впливом таких дій (бездіяльності), люди втрачають віру у владу, у шлях, який вибрала Україна після подій на Майдані 2013-2014 років. Одночасно, провокуючи громадян до невдоволення своїм життям та соціальних протестів.

Чинний Кримінальний кодекс України не має такої статті, як „саботаж”, „колабораціонізм”, „шкідництво”, а 367 стаття Кримінального кодексу України „Службова недбалість” та інші статті Кримінального кодексу України в умовах війни не відповідають реальним викликам, перед якими стоїть Україна і українське суспільство.

Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року не містив такого терміну, як „саботаж”, але була стаття 61 кодексу 1960 року „Шкідництво” (Стаття  61 виключена на підставі Закону N 2468-12 від 17.06.92), яка визначала „Шкідництво, як „Дія або бездіяльність,  спрямована до підриву  промисловості, транспорту, сільського господарства,  грошової системи,  торгівлі або інших галузей народного господарства,  а так  само  діяльності державних органів  чи  громадських  організацій з метою ослаблення Радянської держави,  якщо це діяння вчинено  шляхом  використання державних чи  громадських  підприємств,  установ,  організацій або шляхом протидіяння їх нормальній роботі”.

 Санкція за цією статтею передбачала позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна і з засланням на строк до п’яти років чи без такого. І слід звернути увагу, що ця стаття існувала в мирний час. Для існування цієї статті в Кримінальному кодексі не потрібно було ні воєнного стану, ні самої війни.

Звичайно, що ейфорія від безкровно отриманої незалежності в 1990 році сприяла тому, що в той період намагались якомога швидше позбавитись „радянського” минулого і вилучили цю статтю із Кримінального кодексу. Результат цього недалекоглядного кроку ми спостерігаємо вже три з половиною роки і за це сплатили своїм життя десятки тисяч українців.

Питання повернення до такого інституту, як „саботаж” вже піднімалось раніше. В 2015 році за ініціативою групи народних депутатів, а саме, Пашинського С. В. та інших, вносився законопроект „Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України (щодо посилення відповідальності за послаблення обороноздатності України)”. Законопроектом передбачалось, доповнити до Розділу 1 особливої частини „Злочини проти основ національної безпеки України” Кримінального кодексу України додаткову статтю 113-1 „Саботаж”.

Закон «Про оборону України» від 06.12.1991 N 1932-XII „Обороноздатність держави” визначає як „здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації”. Елементи саботажу можна спостерігати в багатьох галузях економічного, культурного і політичного життя України.

Також, до цього часу не прийнято рішення щодо проекту закону №6170 „Про заборону колабораціонізму”, який подано народним депутатом Ігорем Лапіним. Слід нагадати, що у проекті закону про гарантії прав та свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях АРК та міста Севастополь  була стаття, що передбачала покарання за колабораціонізм – співпрацю з владою країни-агресора у Криму. Однак за наполяганням правозахисників під час ухвалення закону у квітні 2014-го року ця стаття із проекту була вилучена. Можливо, що вилучення цієї статті в 2014 році пояснюється тим, що тоді ніхто не очікував, що війна затягнеться на роки, а кількість жертв буде нараховувати десятки тисяч українців.

Законопроекти не пройшли, оскільки певні комітети ВР „зважають на важку економічну ситуацію у нашій державі” то ж „прийняття зазначеного законопроекту є передчасними”, також. „мають невизначену термінологію”, хоча і „не суперечать положенням Конституції України”. Також, є посилання на те, що діюче законодавство має достатньо механізмів для боротьби із саботажем, шкідництвом та колабораціонізмом. Проте, ми вважаємо, що таке твердження є хибним, оскільки вони виписані для мирного часу і не враховують те, що йде війна, яка буде продовжуватись до того часу, доки ідеологія  “Русского міра” не буде засуджена міжнародним трибуналом.

Гібридна агресія РФ незвична, інформаційна складова превалює над мілітарною і, за таких умов, дії чи бездіяльність посадових чи службових осіб з невиконання або неналежного виконання, аж до спотворення, приписів влади, але наслідком яких є невдоволення громадян аж до громадських протистоянь та конфліктів і, як результат, до погіршення мобілізаційної готовності та підриву морально-духовного настрою народу, потрібно розглядати не інакше, як саботаж, колабораціонізм, шкідництво.

Ми вимагаємо повернутись до розгляду проектів законів щодо доповнення Кримінального кодексу України статтями „Саботаж”, „Про заборону колабораціонізму”. Звичайно, що новели цих законів повинні бути доопрацьовані та враховувати специфіку і особливості сучасної війни гібридного типу, охоплювати всі явища, які наносять шкоду обороноздатності країни. І це стосується не тільки ВПК, а й інших галузей, не тільки окупованих територій, а й материкової частини України. Можливо, що в умовах гібридної агресії ці закони також повинні мати гібридний характер, але так далі продовжуватись не може. Війна не закінчилась, а бездіяльність тільки створює умови для її продовження.

23.11.2017

Коордрада Харківського Євромайдану

Підписано співкоординаторами  Харківського Євромайдану:

Ігор Рассоха
Віталій Тропачов
Сурен Кочарян
Ярина Чаговець
Марина Полякова
Вікторія Склярова
Тетяна Чаговець
Борис Редін
Андрій Безуглий

Надіслано 26.11.2017

23905695_1747052091973310_4148249275003667235_n2

24174607_1747052098639976_1873916459469155904_n24067872_1747052105306642_6386457551330938967_n23916050_1747052131973306_8163843737828379904_n

Вечір, присвячений 295-літтю від дня народження Григорія Сковороди

23755076_1457474334360307_938545729880543204_n

Книгарня “Є” спільно з харківським обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства “Просвіта” за підтримки Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації запрошують на Вечір, присвячений 295-літтю від дня народження Григорія Сковороди. Подія відбудеться 3 грудня, початок о 18.00. Вхід вільний.

У програмі перегляд документального фільму про Григорія Сковороду “Усе в тобі” та обговорення опісля за участі Люцини Хворост та Миколи Воловика.

Про фільм. Молодого Сковороду зіграв Олександр Василенко, а у зрілому віці – заслужений артист України Микола Дудник. Текст від автора відтворила Віта Сарапин, кандидат філософських наук, а текстам самого Сковороди особливої інтонації додав народний артист України Юрій Попов. Знамениту пісню «Всякому городу нрав і права» заспівав бандурист, художник, лірник Іван Новобранець. Завдяки звукорежисеру Леоніду Сорокіну у фільмі звучить багато класичної музики – Бах, Моцарт, Гайдн та інші композитори Європи. Оператори стрічки – Наталія Святцева, Микола Янко, інженер монтажу Вадим Ануфрієв.

Джерело: https://www.facebook.com/events/935843059906687/

 

День пам’яті жертв голодоморів. Харків. 25.11.2017

2017-11-25Щороку в четверту суботу листопада вшановують пам’ять жертв голодоморів 1921-23, 1932-33 і 1946-47 років. Голодомори в Україні — неодноразова організована масова загибель людей від голоду, спричинена зумисними діями сталінської влади та є геноцид корінного населення. Continue reading

Перегляд фільму “Боротьба Джамали” від Docudays UA

FB_IMG_1511129784466Книгарня “Є” запрошує на перегляд фільму “Боротьба Джамали” від Docudays UA та обговорння опісля. Подія відбудеться 20 листопада, початок о 18.30.

Це дуже особистий і потужний портрет надзвичайно талановитої жінки, а також пісні і виступу, які пролили світло на історичні події та сучасну політичну ситуацію. Журналістка Елін Йонссон зафільмувала життя Джамали та її родини в Україні і Криму, змалювавши її трагічну сімейну історію та нинішню неспокійну ситуацію і складність становища кримських татар у наш час.

Сусанна Джамаладінова народилася в Оші (Киргизька РСР) у родині кримського татарина і вірменки. Після переселення із Криму до цієї центральноазійської республіки під час Другої світової війни її родина повернулася до Криму лише у 1989 році. Її родичі по материній лінії були заможними вірменськими селянами, доки землю її прапрадіда не відібрали, а його самого не вислали до Оша. Щоб її родина мала змогу купити нерухомість у Криму, її мати мусила на чотири роки розлучитися із батьком і повернути собі дівоче прізвище. У ті часи радянська влада не дозволяла етнічним кримським татарам купувати нерухомість у Криму.

Джерело:  https://www.facebook.com/events/127772784536659/