Category Archives: Герої України

Відкриття пам’ятника Мирославу Мислі – Герою російсько-української війни, активному учаснику Революції Гідності

30763014_1880425775341306_6966983866903093568_n

21 квітня 2018 року в Києві відкрили пам’ятник Герою російсько-української війни, активному учаснику Революції Гідності Мирославу Мислі, чиє життя безпосередньо було пов’язане з нашим містом. Він закінчив історичний факультет  Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та брав активну участь у громадсько-політичному житті: член Харківської міської організації ВО “Свобода”, член Проводу ВГО “Сокіл”. На захід з’їхались представники різних патріотичних організацій з усіх куточків України.

ВГО “Сокіл”:

31087208_1239744852827034_4460561473611665253_n
Під час урочистої частини виступили очільник ВО “Свобода” Олег Тягнибок, голова “Легіону Свободи”, командир ОДЧ Карпатська Січ” Олег Куцин, керманич міста Києва Віталій Кличко, народний депутат України Андрій Іллєнко, депутат Київради Володимир Назаренко та керівник ВГО “Сокіл” Юрій Чорнота.
“Мирослав Мисла, насправді, був мрійником. Він мріяв про Велику Україну для українців, Мисливець наслідував заповіді Бандери. Він гартував себе до борні і він її знайшов. Він пішов не лише достойною смертю, він пішов справжнім воїном, знайшов гідну смерть для чоловіка.” – наголосив заступник командира ОЗШР ” Карпатська Січ” Юрій Чорнота. Після урочистих промов побратими, котрі були з другом “Мисливцем” в останньому бою, урочисто відкрили пам’ятник. Також бійці “Карпатської Січі” започаткували традицію вручення бойових відзнак саме в сквері Мирослава Мисли. Після урочистостей відбувся концерт на честь Мирослава. Відкрили його друг “Залізняк” та друг “Перецвіт”. Також дякуємо за участь гуртам “Сокира Перуна”, “Гайдамаки” та лідер рок-гурту “Широкой лан” Святослав Бойко.

:

Мирослав Мисла говорив, що історики повинні не лише писати, але й творити історію. Саме тому єдиний син у матері став добровольцем окремого батальйону «Карпатська Січ», офіцером, командиром чоти 8-ої роти 3-го механізованого батальйону 93-ої бригади Збройних сил України. Загинув 2 жовтня 2016 року у бойовому зіткненні з супротивником поблизу селища Кримське на Луганщині. Під час виконання бойового завдання Мисла встиг знищити чотирьох проросійських найманців і прикрити, відступаючи, своїх бійців. Назавжди 24 річний Мирослав Мисла в цивільному житті по закінченні Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна мав фах викладача історії та суспільно-політичних наук, і мріяв вчити дітей історії. Правда життя: у Києві в суботу, 21 квітня, діти разом з дорослими несли квіти на відкриття пам’ятника воїну-історику, бійцю з позивним «Мисливець», Мирославу Мислі. Про це представники АКЛ НАУ, майбутні ліцеїсти дізналися під час урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Воїну.

Галина Куц:
Мирославу Мислі – воїну, що загинув у бою за Україну, відкрили пам’ятник у Києві. Мирослав загинув на фронті російсько-української війни 2 жовтня 2016 р.
Він жив та навчався у Харкові, мріяв стати істориком.
Дуже шкода, що в Харкові пам’ять Мирослава не увіковічнена…
Вічна тобі пам’ять, ясноокий хлопчику!..

Олег Тягнибок:

31056901_1672027296178864_6680001550090282257_n (1)
“Сьогодні в Києві відкрили пам’ятник Побратиму Мирославу Мислі. Молодший лейтенант, командир взводу у складі 93 бригади. Член Харківської міської організації ВО “Свобода”. Член Проводу ВГО “Сокіл”. Загинув 2 жовтня 2016 року поблизу селища Кримське на Луганщині в бою з російськими військами.

Мирослав народився 4 липня 1992 року, на Іршавщині Закарпатської області. Здобував вищу історичну освіту в Харкові, де і долучився ВО “Свобода” та ВГО “Сокіл”.

Брав участь у Революції Гідності. Побратими згадують славний епізод за його участи – Мирослав ініціював встановлення червоно-чорного прапору боротьби біля будівлі Кабміну у листопаді 2013 року – аби засвідчити неминучість перемоги націоналістів у Революції Гідності, що тільки набирала обертів. Навколо був беркут із дубцями та сльозогінним газом та безліч істот, що називали Мирослава із побратимами “провокаторами”. Тим не менш, хлопець видерся на холодну щоглу і почепив прапор. Таким він запам’ятався найперше – ідеалістом, що власноруч втілює свої ідеї й не зважає на всі перешкоди.

Під час Революції Гідності був кореспондентом та ведучим цілодобового мовлення на Радіо “Голос Свободи”. Під час своєї журналістської роботи зазнав нападу силовиків.
З початком формування Батальйону “Січ” приєднався до батальйону у складі першої десятки добровольців. Попри всі наміри керівництва усунути Мирослава від служби на фронті (оскільки він був єдиною дитиною у матері) – вирушив на фронт.

Однак просто перебувати в “зоні АТО” 21-річному юнакові було замало. Він прагнув потрапити у найгарячіші точки фронту. Відтак Мирослав звільняється з “Січі” та пристає до Окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ”. У польовому відео розповідає про свій шлях воїна. “Карпатська Січ” без жодних статусів і гарантій підсилює позиції “Дніпра-1″ та 93 бригади у найскладніших ділянках селища Піски перед Донецьким летовищем. “З “Мисливцем” ми знову зустрілися на “Чорногорі”. Це була весела позиція, яка прикривала правий кут Пісків й звідки хлопці діставали з АГСа всюди, де можна було дістати. Там ніколи не було сумно”, – розповідає боєць “Легіону Свободи” сокілець “Чорнота”
У травні 2015-го Мирослав знову став серед перших “засновників” підрозділу. Цього разу – йдеться про легалізацію “Карпатської Січі” у складі 93 окремої механізованої бригади.

Як один з ідеологів підрозділу, виконує надзвичайно важливу роботу: проводить ідеологічні лекції серед бійців “Карпатської Січі”, серед вояків ЗСУ, серед партіотичної та націоналістичної молоді на мирній території. На ранковому шикуванні та під час прийняття присяги саме Мирослав зачитує “Молитву українського націоналіста”.
“Його ідеологічна робота була дуже важливою. Мирослав сам визначав теми лекцій та готував їх. Та ніколи не прибігав до сухої викладки матеріалу, а подавав його із серцем та емоцією. Це величезне вміння – зацікавити солдата, який знаходиться у постійній напрузі, вічно втомлені від хронічного недосипання. “Мисливець” розумів, що потрібно вести не лише фізичний і тактичний вишкіл, але й працювати над системним усвідомленням націоналістичної ідеї серед вояків. Цей напрямок роботи Мирослав “тягнув” одноосібно і робив це якнайкраще”, – розповідає “Чорнота”.

У червні-липні 2015, отримавши перелом руки Мирослав тимчасово усувається від виконання бойових завдань, але під час видужування не відсиджується вдома, а присвячує весь свій час ідейному вихованню новобранців “Карпатської Січі” та роботі прес-служби підрозділу.

“Друг “Мисливець” – це людина-джерело, він міг підзарядити бійця, якщо його моральні сили були вичерпані. Ідея нації для нього була понад усе. Мав величезне бажання максимально залучити людей у націоналістичний рух, щоби зробити його потужнішим. Жартував, що є священиком соціального націоналізму.

Мирослав не був поверховою людиною, глибоко вивчав теми, що його цікавили. Міг досхочу говорити і про воєнну стратегію, і розповісти в деталях про всі праві рухи Європи, і провести майстер-клас із ножового бою чи з володіння будь-яким видом зброї, що є в арсеналі підрозділу.

Мирослав – це людина з плакату. Людина-взірець. Серйозний, заворожуючий, цілеспрямований, без краплі фальшу.

Він в усякій ситуації міг відшукати щось для себе найкраще. Неможливо уявити, щоби він заливався, “яка в армії діра і за кого ми тут воюємо” – він зустрічає проблему й намагається з нею впоратися, а не впасти на підступах. Його очі – постійно горять, він завжди запалений ідеєю”, – говорить депутат Хмельницької обласної ради від ВО “Свобода”, вояк РУВ Віктор Бурлик.

Далі Мирослав проходить разом з підрозділом позиційні бої в районі Донецького аеропорту. Восени 2015 призначається на посаду командира відділення у складі 3 штурмового взводу. Керує сокольською чотою, до складу якої входять наймолодші учасники російсько-української війни. За спритність та безстрашність (хлопці несли чергування уздовж злітної смуги ДАП) їх прозивають “бобрами”, а їхню казарму – “хатою бобрів”. Кажуть, ця оселя була розмальована усіма можливими націоналістичними символами світу.

Влітку 2016 року вояк проходить 3-місячні офіцерський курс підготовки в Академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Отримує звання молодшого лейтенанта. Повернувшись у підрозділ, отримує посаду командира взводу у складі 8 штурмової роти. Його підрозділ – завжди один із кращих, всі бойові завдання виконує без зауважень, серед особового складу авторитет беззаперечний.

“Мирослав на війні – втілення ідеально українського солдата, чіткого й скупого у висловах, спокійного, дисциплінованого, охайного, чисто виголеного, без потреби підсилювати героїзм (чи розбавляти) алкоголем. На фронті він ставав абсолютним воїном, постійно прагнув на передок, хоча його намагалися відгородити від ризику. Зовсім інша людина – в цивільному житті: веселий, захоплений хлопчина, з купою ідей, невловимий у мандрах. Мирослав Мисла у свої 24 роки – цілісна особистість із ясними очима, людина без шуму навколо, без зайвих частин, які хотілося би втяти”, – характеризує Героя заступник Голови ВО “Свобода” з воєнних питань, учасник РУВ Юрій Сиротюк.

Кожен свій приїзд у відпустку чи у відрядження до “цивільного” світу Мирослав використовував для поповнення своєї бібліотеки, брав участь у наукових конференціях, ідеологічних лекторіях, зустрічах у школах. Так само, будучи на фронті, охоче відгукувався на пропозиції взяти участь у націоналістичних раптівках – чи то на підтримку політв’язнів, чи то задля популяризації Шевченкових ідей. Так під час #ShevchenkoPoetryChallenge бачимо Мирослава у Пісках – без захисного екіпірувавсяння, зате із Тарасовим словом на вустах (тут: youtu.be).

Вірив, що після війни візьметься до викладацької роботи та повернеться до журналістської практики на Радіо “Голос Свободи”. Разом із побратимами працював дискутував над концепцією розвитку “Соколу”, побудови України на засадах національної та соціальної справедливості.

Та 2 жовтня 2016 року ворожа міна обірвала життя Мирослава. У журбі залишилася самотня мати та вся націоналістична спільнота, яка хоч колись мала щастя бути в променях Мирославової уваги.

Поховано воїна у селі Волохів Яр 4 жовтня 2016 року.

Посмертно Мирослава нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

На його честь названо музичний фестиваль “Голосіївська Криївка” імені Мирослава Мисли, на масових заходах, де беруть участь свободівці та сокільці обов’язково присутній банер із фото Мирослава та підписом “В строю”. Перед початком заходів націоналісти вмикають Молитву, яку зачитує Мирослав, аби дух його завжди супроводжував у боротьбі.

Правий Сектор:

21 квітня 2018 року в Києві був відкритий пам’ятник загиблому бійцю та націоналісту Мирославу Мислі. Сквер, у якому розташований пам’ятник, тепер також носитиме його ім’я.
Мирослав Мисла – активний учасник Майдану, боєць, польовий журналіст радіо «Голос Свободи». З перших днів російсько-української війни перебував на фронті, спочатку – у складі батальйону «Січ», згодом вступив до лав добровольчої чоти «Закарпатська Січ». Пройшов бої за Донецький аеропорт та в с. Піски. Помер на Луганщині при безпосередньому контакті з ворогом, отримавши смертельне поранення.
Вшанувати пам’ять Героя прийшли Андрій Тарасенко, лідер політичної партії «Правий сектор», Олег Тягнибок лідер партії «Свобода» та лідери громадських організації.
Сучасній молоді є ким пишатися, на кого орієнтуватися, кого наслідувати, – сказав про Мирослава Андрій Тарасенко під час своєї промови.

 

 Фотоальбом: Відкриття пам’ятника Мирославові Мислі в Києві

Відео ВО “Свобода: 

Відео censor.online: 

 

Відео Володимир Кошовенко: 

 

 

ЮВІЛЕЙНИЙ ВЕЧІР АНАТОЛІЯ ЗДОРОВОГО

24301216_1480038072104101_8002277212446389039_nЦієї суботи (7.04.2018) о 12:00 у малій залі ХНАТОБ ім. Лисенка відбудеться ювілейний вечір Анатолія Здорового, присвячений його 80-літтю.

Те, що Анатолій Кузьмович дожив до такої солідної дати і зберіг бадьорість духу — само по собі є подвигом. Але в нього є й інші беззаперечні заслуги, які варті поваги. Він – відомий дисидент і борець за права Людини, учасник Руху Опору 1960-1970-х років в Україні, багаторічний політв’язень СССР, досі залишається активним громадським діячем і, звичайно ж, великим патріотом України.
Отож, у всіх, хто знає і поважає А.К. Здорового буде гарна нагода ще раз привітати його з ювілеєм та побажати доброго здоров’я. Ну, і послухати виступи найкращих мистецьких колективів Харкова:

1) театру народної пісні та музики «Обереги» під керівництвом Заслуженого діяча мистецтв України Юрія Алжнєва;
2) Академічного хору ім. В’ячеслава Палкіна, художній керівник Андрій Сиротенко;
3) Виконавців, артистів Харківської філармонії, університету мистецтв ім. І.Котляревського, зокрема: лауреатів Міжнародних конкурсів Ольгу Барську («Золотий голос України», сопрано); Людмилу Кабанець (сопрано); Андрія Кравцова (тенор); Юхима Мірошниченка (баритон) та інших майстрів.

У програмі також звучатимуть патріотичні, ліричні, стрілецькі, козацькі пісні та авторські твори Ювіляра.

Провідний концертмейстер – Заслужений діяч мистецтв Польської Республіки Світлана Проненко.
Режиссер – Заслужений діяч мистецтв України Олександр Савенко.
Ведучий – письменник Заслужений працівник культури України Віктор Бойко.

Вхід вільний. Вихід теж.

Джерело: Віктор Козоріз: Ювілейний вечір Анатолія Здорового

Прощання з Андрієм Бутильським (27.02.2018)

2018-02-27-Прощання з Андрієм Бутильським

Андрій Бутильський. Його доля – путь ВОЇНА.

“Айдар”, 92 бригада, “Грузинський легіон”, 54 бригада
Андрій Бутильський – позивной- “Щелкун” – загинув у п’ятницю 23.02.2018 року. Снайпер нещодавно, 7 січня 1969 року зустрів свої 49 років.
Continue reading

Показ документальної кінокартини «Герой України Євген Котляр»

28175910_2107459432806764_2094446477_n

19 лютого о 18.30 в медіа-центрі Kharkiv Today (Мироносицька, 8) відбудеться показ документальної кінокартини «Герой України Євген Котляр», відзнятої громадською організацією «Зелений Фронт» в пам’ять про її активіста, одного з найактивніших членів-екологістів. Після показу фільму — зустріч з авторами фільму та друзями Євгена Котляра, спогади про цю видатну, і, разом з тим, дуже скромну людину.

Чотири роки тому карателі Януковича обірвали життя нашого «зеленого брата», людини неабиякої вдачі, доброго друга, небайдужого до природи активіста, екологіста, і просто гарного хлопця Євгена Котляра. Чотири роки Євгена нема серед нас, і, мабуть, усі ми, його друзі, здригаємось мимоволі, почувши його живе для нас ім’я у назві однієї з харківських вулиць, побачивши його рідне для нас обличчя на меморіалах, присвячених «Небесній Сотні». Час не вилікував той біль, який ми всі відчули, дізнавшись про те, що Євгена більше нема. Ми, «Зелений Фронт», у 2015 році зробили фільм, щоб зберегти пам’ять про нашого друга, товариша та однодумця. Ми зробили його без копійки чийсь допомоги, без використання будь-якого фінансування, окрім власного бажання і власної віри у важливість нашої справи. Ми зробили цей фільм, використовуючи записи не тільки з архіву нашої організації, але й з багатьох телеканалів Харківщини та України, і жодного разу ми не почули відмови в отриманні архівних записів чи доступу до них, отже, ми відчували підтримку журналістської спільноти на всіх етапах роботи над фільмом.

Ця картина — не просто розслідування про життя героя Небесної Сотні. Це — наша жалоба по ньому, наші роздуми про те, яку людину ми втратили. Ми запрошуємо на показ картини усіх бажаючих, усіх, хто знав Євгена Котляра або хоче дізнатися про цього Героя більше.  Автори фільму: Ігор Гуденко, Олег Перегон, сценарій — Олег Перегон, зйомка — Ігор Гуденко, Володимир Чистилін, Дмитро Коновалов.

Подія: https://www.facebook.com/events/446951962387138/Детальніше: http://www.zfront.org/film_19_02/

Лекція на тему “Симон Петлюра та його історичній внесок”

27072566_1561005170684152_111030754576358656_n

2 лютого о 19:00 харківський осередок Молодіжного Націоналістичного Конгресу (МНК) проведе лекцію на тему “Симон Петлюра та його історичній внесок”.  Де: майдан Конституції, 26, оф. 412.
Запрошуємо усіх бажаючих дізнатись більше про одного з діячів перших визвольних змагань,
За додатковою інформацією звертайтесь до Діма Комс

Джерело: https://www.facebook.com/kharkiv.vilni/

Симон Васильович Петлюра (1879–1926) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил, Генеральний секретар з військових справ,  Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР),  Голова Директорії УНР (1919–1920).

Відеопоказ лекції Мирослава Мисли

2018-01-21

21 січня 2018 року о 16-00 Харківський обласний осередок ВГО “Сокіл” проводитиме відеопоказ лекції Мирослава Мисли на тему: “Українська революція 17 століття. Становлення української нації.”  Де: Чернишевська, 59.
Мирослав Мисла (Мисливець) – учасник Революції Гідності, доброволець, офіцер Збройних Сил України, член проводу ВГО “Сокіл. З 2014 року воював на Сході. Окрім того що приймав участь в боях, тримав ідеологічний фронт. Проводив лекції з історії недалеко від передової. Загинув 2 жовтня 2016 року під час однієї з вилазок на позиції ворога.
Ми запрошуємо всіх бажаючих переглянути відеоматеріал з лекцією про становлення та боротьбу української нації під проводом Богдана Хмельницького. Та вшанувати пам’ять героя московсько-української війни Мирослава Мислу.

Джерело: https://www.facebook.com/events/1625784980814267/

80 років В’ячеславу Чорноволу

2017-12-24-ruhВ 2017 році виповнилось би 80 років зі Дня Народження В’ячеслава Чорновола – відомого українськийітика, публіциста, літературний критика, діяча руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, політичного в’язня СРСР, Героя України.
Народився 24 грудня 1937 у селі Єрки Черкаської області. 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Працював на Львівській студії телебачення. Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників. 1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу ,,Український вісник,, , в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. За свою проукраїнську діяльність два рази був засуджений. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи. 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові Чорновіл офіційно оприлюднив Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. 1989 року Чорновіл був співзасновником Народного Руху України. У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та згодом Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради. Після проголошення незалежності України 1991 року В’ячеслав Чорновіл балотувався на посаду президента України, та посів 2 місце.
У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З 1995 року стає членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Одна із версій це політичне вбивство а не автокатастрофа бо того ж року відбулися президентські вибори, на яких одним із лідерів був саме В’ячеслав Чорновіл.

Джерело:

https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1450345321743071&id=572088699568742

У Харкові відбудеться прощання з нашим Героєм Юрієм Зиковим

Юрій Зиков

Сьогодні, 12 грудня 2017 року,  вранці перестало битися серце нашого земляка, Друга і Побратима Юрія Зикова (Шип). Юра був справжнім Патріотом, якій пройшов шлях від члена Харківської Самооборони в 2014-ом,  бійця одного із загонів Територіальної Оборони, до Воїна 92-ої, а пізніше 54-ої Бригади. Вчора тільки він повернувся з відпустки на передову, і ось сьогодні його вже немає серед нас … Боляче говорити про це, не вистачає слів …
У четвер, 14 грудня 2017 року, о 12-00 відбудеться похорон Юрія Зикова на Алеї Слави, де можна буде попрощатися з ним і гідно проводити Героя, який захищав мир в нашій країні ціною свого життя, в останній путь.

Хто може допомогти родині Юри фінансово – карта його дружини: 4402711157136738 Зикова Ірина.

Джерело: https://www.facebook.com/SamooboronaKharkov/posts/2016385305301317

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ – відомий громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольного руху

24301216_1480038072104101_8002277212446389039_n

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ народися 1 січня 1938 року в  селі Цапівка (нині у складі смт. Вапнярка) Томашпільського р-ну Вінницької області. Учасник національно-визвольного руху. Виступив проти русифікації.  Науковець. Кандидат технічних наук (1971).  Громадсько-політичний діяч.

Батько, Здоровий Кузьма Савелійович, 1910 р. н., з Харківщини, козацького роду, військовий. Мати, Євдокія Савеліївна Швець, 1910-1990, з Вінниччини. Обоє з „розкуркулених” і розорених сімей. Двоюрідний дід Анатолія був у війську Махна, засуджений до смертної кари, замінену на 25 р., відсидів 18 р.

Під час війни сім’я намагалася евакуюватися, але потрапила в оточення в с. Мар’янівка Тишківського р-ну Кіровоградської області, де й осіла. Там Анатолій почав учитися в школі. Коли батько 1946 повернувся з японської війни, сім’я оселилася в с. Шляхова на Харківщині.

Закінчив школу 1955, поступив на фізико-математичний факультет Харківського державного університету, ядерне відділення. Був активістом-комсомольцем, заступником начальника, а потім в.о. начальника студентського будівельного загону на будівництві нового корпусу університету. 1957 у складі студентського загону їздив на цілину в Казахстан, працював комбайнером. 1959 був заступником командира харківського студзагону. Має медалі “За освоєння цілинних земель” та „За відвагу” (врятування людей з автобуса, що загорівся).

Навчання давалося легко, то З. багато часу витрачав на громадські справи. Закінчив вечірню музичну школу по класу скрипки. Відвідував окремі курси на філологічному та юридичному факультетах. 1959, на п’ятому курсі, його порекомендували в партію, але не вступив, бо вже тоді його турбував наступ русифікації на загальноосвітню та вищу школи.

Восени 1960, після закінчення навчання, З. направили в лабораторію магнітогідродинаміки на Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ), яка досліджувала фізичні процеси в специфічних умовах (космічних, за високих температур, у гравітаційних, високочастотних полях).

З. на канікулах, а потім у відпустки їздив в етнографічні експедиції, організовував покладання квітів до пам’ятника Т. Шевченку, брав участь у виданні в інституті стендового журналу, якому надавав українського спрямування, постійно слухав радіо „Свобода”. Вперше З. викликали в КГБ як свідка 1959 у справі Анатолія Простакова і Василя Мишутіна, засуджених за „антирадянську агітацію і пропаганду”.

1964 р. З. „за рознарядкою” став депутатом районної ради. До нього звернулися зі скаргами батьки школярів, що українські школи почали масово переводити на російську мову викладання. З. зібрав підписи двохсот батьків, порушив це питання на місцевому рівні, їздив у цій справі до Києва і Москви. На батьківські збори почали приходити переодягнені „батьки”, які радили „правильно понять линию партии”, „не возбуждать народ”, „быть благоразумными”. Невдовзі кількість протестуючих батьків упала до півтора десятка. Тоді З. під вечір 29.06.1965 написав великими літерами на паркані споруджуваного Будинку проектів на проспекті Леніна, навпроти готелю „Інтурист”, гасло: „Українці! Шануйте рідну мову! Геть мерзенні теорійки “естественной ассимиляции”! Хай живе Україна!” На останню букву та знак оклику не вистачило фарби. Він пішов додому, взяв нову банку, дописав, як слід. Уже сіріло. За спиною проходили рідкісні перехожі, яких відганяли міліціонери. Сміливець спокійно склав фарбу, щітку в торбу й пішов додому. За ним рушив наряд міліції. Тут під’їхало авто, хтось закричав: „Задержать!”. Затупотіли кроки. З. теж побіг, але його схопили, привезли в Дзержинське РВВС. Вранці його відвезли в камеру попереднього ув’язнення при УКГБ. Протестант вважав свої дії законними, спрямованими на захист національної політики, проголошеної партією та урядом, цілком відкидав звинувачення в антирадянській та антипартійній спрямованості свого вчинку.

Після 20-добового арешту та допитів З. відпустили, винісши належні офіційні попередження. Очевидно, зіграло роль те, що З. працював у секретній науково-дослідній лабораторії з космічних досліджень, що підпорядковувалися московському п/я 654, а сам він був відповідальним виконавцем теми „Дослідження теплофізичних процесів в рідинно-металевих теплоносіях в умовах ослаблення гравітаційних полів, що модулюються за допомогою сил Ампер-Лоренса”. За нього вступилися академіки АН СРСР М. Д. Мілліонщиков, В. П. Мішин, директор Фізико-технічного інституту низьких температур (ФТІНТ) АН УРСР академік АН УРСР Б. Є. Вєркін, заступник директора з наукової роботи Б. Єсельсон, керівники сектору та лабораторії Р. С. Михальченко і Ю. А. Кириченко. Такої одностайності харківські кадебісти не чекали й не змогли, мабуть, знайти спільної думки з московськими колегами. Тим більше, що й „послужні” біоґрафічні дані З. на той час були не просто благонадійні, а вищою мірою позитивні з точки зору політичних установок. Він подав просторе пояснення, що не мав наміру „підірвати радянський державний і суспільний лад”, а поліпшити його.

Перед звільненням З. викликав начальник харківського КДБ генерал Петров. Інсценував читання віршів В. Симоненка, але почастував в’язня водою, після вживання якої З. не міг концентрувати пам’ять, у нього текли сльози.

Вчинок З. і пов’язані з ним події стурбували місцеву комуністичну владу, адже відкрито виступив представник молодого покоління елітної молоді, вихованої й наближеної до компартійно-комсомольської номенклатури. До того ж, його демонстративно підтримала наукова еліта Харкова та Москви. Завзяття місцевих русифікаторів певною мірою тимчасово притишилося.

За З. було встановлено пильний нагляд. Через два роки, 30.05.1967, на вимогу КГБ його було звільнено з роботи „за власним бажанням”. Звичайно ж, було зірвано призначений на 30.08. захист у ФТІНТі дисертації на тему “Теплотехнічні дослідження рідинних металів в умовах невагомості” автора 9 винаходів та близько 20 наукових праць.

Поведінки З. не змінив, хіба що більше зосередився на науковій роботі на заводі „Гіпросталь”, де підготував нову дисертацію кандидата технічних наук на тему „Підвищення стійкості сталеплавильних конверторів шляхом охолодження кладки”, яку захистив у 1971. ВАК її затвердив тільки в травні 1972.

Підготовка дисертації була пов’язана з поїздками в інші міста, коло знайомств і політичних інтересів З. розширилося. Познайомився з І. ДЗЮБОЮ, Олесем Гончарем, збирав українську бібліотеку. КДБ періодично, щопівроку, проводив у нього обшуки, вилучив біля 300 томів, у т. ч. книжки М. Грушевського, В.Винниченка, галицькі довоєнні видання, деякі радянські книжки, які вилучалися з продажу і бібліотек, листа, вірші і фотографії Василя Симоненка, з яким З. був знайомий, чернетки листів до ЦК КПРС, де він викладав свої погляди на економічні проблеми.

До 100-річчя з дня народження Лесі Українки разом з інженером Ігорем Кравцівим З. порушив питання про меморіальну кімнату в Харкові, про найменування вулиці чи площі, спорудження пам’ятника. З творчих спілок лише обласне відділення Спілки письменників (голова Ігор Муратов) зважилося підтримати їх.

Тим часом курс КПРС на тотальну русифікацію чітко визначився. А оскільки З. не припинив своєї громадсько-політичної активності, то потрапив під чергову хвилю арештів української інтелігенції 1972 р.

Навесні „пресингове стеження” за ним уже було очевидним. Заарештували З. 21.06.1972 на вулиці. Виявилося, що документи на арешт і обшук не були належно оформлені, їх, на вимогу затриманого, мусили на ходу міняти і виправляти. Обшук тривав від 12 години дня до 4 ночі.

49 пунктів звинувачення в „антирадянській агітації та пропаганді” та „наклепницьких вигадках” слідство компонувало майже рік. З. вимагав вести справу українською мовою, прискіпувався до юридичних тонкощів, скаржився на слідчого, якому доводилося давати пояснення у вищі інстанції. З. вдалося викрасти у слідчого „План следственных действий”. За наполегливість двічі побував у карцері, пройшов психіатричну експертизу впродовж 35 діб.

Харківський КДБ мав намір „створити” на папері „антирадянську групу” на чолі з З.: одночасно провів обшук у 9 осіб, заарештував інженера Ігоря Кравціва, справу якого лише в кінці 1972 перевів в окреме провадження, бо ніякої „групи” не було – були елементарні прояви громадянської свідомості. У справі було допитано біля 220 осіб з різних кінців Радянського Союзу. Робітники не давали показів, натомість дехто з інтеліґенції намагався вигородити себе. Щоб допомогти адвокатові захищати себе, З. чисто формально частково визнав вину (фактичну сторону), але заперечив мету підриву та ослаблення радянського державного і суспільного ладу

З. не дали можливості найняти адвоката з іншого міста. Але захисник розумно повела справу. Суд, що закінчився 5.04.1973, призначив покарання 7 р. ув’язнення в таборах суворого режиму за ст. 62 КК УРСР. Адвокат добилася в касаційному суді пом’якшення вироку до 4 р.. Тоді КДБ звернувся до Верховного суду СРСР зі скаргою на Верховний суд УРСР, що таким рішенням він сприяє „развитию националистических антисоветских тенденций на Украине”. ВС СРСР скасував постанову ВС України, направив справу на розгляд у новому складі касаційного суду. Уже в зоні З. повідомили, що йому відновлено попередній термін, 7 р.. Після цього адвокат втратила допуск до політичних справ. Судові витрати (на хімічні експертизи) 1000 руб. З. виплачував ще й на волі.

Одразу після суду З. кинули в камеру смертників у СІЗО на Холодній Горі. Вивезений з Харкова в липні 1973, у серпні прибув у 36-у зону пермських таборів. Був у колі високоосвічених, достойних людей: Л. ЛУК’ЯНЕНКО, Є. СВЕРСТЮК, І. СВІТЛИЧНИЙ, Є. ПРОНЮК, О. СЕРГІЄНКО, Ґунар Астра. У зв’язку з побиттям наглядачем 23.06.1974 С. САПЕЛЯКА в зоні вибухнув страйк протесту. З. взяв у ньому активну участь, за що був кинутий у карцер, потім у ПКТ, у кінці 1975 р. засуджений Чусовським райнарсудом до тюремного ув’язнення на 3 р., яке відбував у Владимирській тюрмі.

Звільнився З. в 1979 р., ще 5 р. мав адміністративний нагляд. Заробляв на посаді інженера 82 руб., а ще сплачував судові витрати.

З. був одним із зачинателів демократичних процесів на Харківщині і в Україні. Уже в листопаді 1985 р. ознайомив ближче коло зі своїм проектом статуту товариства „Спадщина” (його вдалося зареєструвати в 1987). Брав участь у створенні Товариства української мови, „Меморіалу”, Української Гельсінкської Спілки, Народного Руху України, ДемПУ, де займав керівні посади.

1988 р. обраний заступником голови Ради трудового колективу НВО “Енергосталь”, 1990-94 – депутат Харківської обласної ради. В 1994 р. закінчив курс держави і права в Академії Державного Управління. В 1992-94 рр. працював першим заступником Голови облдержадміністрації з питань загальнодержавної і регіональної політики та гуманітарних питань; 1994–95 р. керував державною фінансовою установою; 1999-2000 р. р. – радник з економічних питань; з 2000 р. – виконавчий директор Інституту Політичних Наук. Балотувався до Верховної Ради України, на посаду міського голови.

1.12.2014 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

З 1999 – на пенсії. Попри втрату зору, активний у громадських справах. З 1995 очолює обласну організацію  Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. . Син -Ярослав 1962 р. н., медик. Дружина Леся Яківна – вчителька.

Джерело: https://www.facebook.com/igor.isaenko/posts/1480039098770665