Category Archives: Герої України

У Харкові відбудеться прощання з нашим Героєм Юрієм Зиковим

Юрій Зиков

Сьогодні, 12 грудня 2017 року,  вранці перестало битися серце нашого земляка, Друга і Побратима Юрія Зикова (Шип). Юра був справжнім Патріотом, якій пройшов шлях від члена Харківської Самооборони в 2014-ом,  бійця одного із загонів Територіальної Оборони, до Воїна 92-ої, а пізніше 54-ої Бригади. Вчора тільки він повернувся з відпустки на передову, і ось сьогодні його вже немає серед нас … Боляче говорити про це, не вистачає слів …
У четвер, 14 грудня 2017 року, о 12-00 відбудеться похорон Юрія Зикова на Алеї Слави, де можна буде попрощатися з ним і гідно проводити Героя, який захищав мир в нашій країні ціною свого життя, в останній путь.

Хто може допомогти родині Юри фінансово – карта його дружини: 4402711157136738 Зикова Ірина.

Джерело: https://www.facebook.com/SamooboronaKharkov/posts/2016385305301317

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ – відомий громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольного руху

24301216_1480038072104101_8002277212446389039_n

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ народися 1 січня 1938 року в  селі Цапівка (нині у складі смт. Вапнярка) Томашпільського р-ну Вінницької області. Учасник національно-визвольного руху. Виступив проти русифікації.  Науковець. Кандидат технічних наук (1971).  Громадсько-політичний діяч.

Батько, Здоровий Кузьма Савелійович, 1910 р. н., з Харківщини, козацького роду, військовий. Мати, Євдокія Савеліївна Швець, 1910-1990, з Вінниччини. Обоє з „розкуркулених” і розорених сімей. Двоюрідний дід Анатолія був у війську Махна, засуджений до смертної кари, замінену на 25 р., відсидів 18 р.

Під час війни сім’я намагалася евакуюватися, але потрапила в оточення в с. Мар’янівка Тишківського р-ну Кіровоградської області, де й осіла. Там Анатолій почав учитися в школі. Коли батько 1946 повернувся з японської війни, сім’я оселилася в с. Шляхова на Харківщині.

Закінчив школу 1955, поступив на фізико-математичний факультет Харківського державного університету, ядерне відділення. Був активістом-комсомольцем, заступником начальника, а потім в.о. начальника студентського будівельного загону на будівництві нового корпусу університету. 1957 у складі студентського загону їздив на цілину в Казахстан, працював комбайнером. 1959 був заступником командира харківського студзагону. Має медалі “За освоєння цілинних земель” та „За відвагу” (врятування людей з автобуса, що загорівся).

Навчання давалося легко, то З. багато часу витрачав на громадські справи. Закінчив вечірню музичну школу по класу скрипки. Відвідував окремі курси на філологічному та юридичному факультетах. 1959, на п’ятому курсі, його порекомендували в партію, але не вступив, бо вже тоді його турбував наступ русифікації на загальноосвітню та вищу школи.

Восени 1960, після закінчення навчання, З. направили в лабораторію магнітогідродинаміки на Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ), яка досліджувала фізичні процеси в специфічних умовах (космічних, за високих температур, у гравітаційних, високочастотних полях).

З. на канікулах, а потім у відпустки їздив в етнографічні експедиції, організовував покладання квітів до пам’ятника Т. Шевченку, брав участь у виданні в інституті стендового журналу, якому надавав українського спрямування, постійно слухав радіо „Свобода”. Вперше З. викликали в КГБ як свідка 1959 у справі Анатолія Простакова і Василя Мишутіна, засуджених за „антирадянську агітацію і пропаганду”.

1964 р. З. „за рознарядкою” став депутатом районної ради. До нього звернулися зі скаргами батьки школярів, що українські школи почали масово переводити на російську мову викладання. З. зібрав підписи двохсот батьків, порушив це питання на місцевому рівні, їздив у цій справі до Києва і Москви. На батьківські збори почали приходити переодягнені „батьки”, які радили „правильно понять линию партии”, „не возбуждать народ”, „быть благоразумными”. Невдовзі кількість протестуючих батьків упала до півтора десятка. Тоді З. під вечір 29.06.1965 написав великими літерами на паркані споруджуваного Будинку проектів на проспекті Леніна, навпроти готелю „Інтурист”, гасло: „Українці! Шануйте рідну мову! Геть мерзенні теорійки “естественной ассимиляции”! Хай живе Україна!” На останню букву та знак оклику не вистачило фарби. Він пішов додому, взяв нову банку, дописав, як слід. Уже сіріло. За спиною проходили рідкісні перехожі, яких відганяли міліціонери. Сміливець спокійно склав фарбу, щітку в торбу й пішов додому. За ним рушив наряд міліції. Тут під’їхало авто, хтось закричав: „Задержать!”. Затупотіли кроки. З. теж побіг, але його схопили, привезли в Дзержинське РВВС. Вранці його відвезли в камеру попереднього ув’язнення при УКГБ. Протестант вважав свої дії законними, спрямованими на захист національної політики, проголошеної партією та урядом, цілком відкидав звинувачення в антирадянській та антипартійній спрямованості свого вчинку.

Після 20-добового арешту та допитів З. відпустили, винісши належні офіційні попередження. Очевидно, зіграло роль те, що З. працював у секретній науково-дослідній лабораторії з космічних досліджень, що підпорядковувалися московському п/я 654, а сам він був відповідальним виконавцем теми „Дослідження теплофізичних процесів в рідинно-металевих теплоносіях в умовах ослаблення гравітаційних полів, що модулюються за допомогою сил Ампер-Лоренса”. За нього вступилися академіки АН СРСР М. Д. Мілліонщиков, В. П. Мішин, директор Фізико-технічного інституту низьких температур (ФТІНТ) АН УРСР академік АН УРСР Б. Є. Вєркін, заступник директора з наукової роботи Б. Єсельсон, керівники сектору та лабораторії Р. С. Михальченко і Ю. А. Кириченко. Такої одностайності харківські кадебісти не чекали й не змогли, мабуть, знайти спільної думки з московськими колегами. Тим більше, що й „послужні” біоґрафічні дані З. на той час були не просто благонадійні, а вищою мірою позитивні з точки зору політичних установок. Він подав просторе пояснення, що не мав наміру „підірвати радянський державний і суспільний лад”, а поліпшити його.

Перед звільненням З. викликав начальник харківського КДБ генерал Петров. Інсценував читання віршів В. Симоненка, але почастував в’язня водою, після вживання якої З. не міг концентрувати пам’ять, у нього текли сльози.

Вчинок З. і пов’язані з ним події стурбували місцеву комуністичну владу, адже відкрито виступив представник молодого покоління елітної молоді, вихованої й наближеної до компартійно-комсомольської номенклатури. До того ж, його демонстративно підтримала наукова еліта Харкова та Москви. Завзяття місцевих русифікаторів певною мірою тимчасово притишилося.

За З. було встановлено пильний нагляд. Через два роки, 30.05.1967, на вимогу КГБ його було звільнено з роботи „за власним бажанням”. Звичайно ж, було зірвано призначений на 30.08. захист у ФТІНТі дисертації на тему “Теплотехнічні дослідження рідинних металів в умовах невагомості” автора 9 винаходів та близько 20 наукових праць.

Поведінки З. не змінив, хіба що більше зосередився на науковій роботі на заводі „Гіпросталь”, де підготував нову дисертацію кандидата технічних наук на тему „Підвищення стійкості сталеплавильних конверторів шляхом охолодження кладки”, яку захистив у 1971. ВАК її затвердив тільки в травні 1972.

Підготовка дисертації була пов’язана з поїздками в інші міста, коло знайомств і політичних інтересів З. розширилося. Познайомився з І. ДЗЮБОЮ, Олесем Гончарем, збирав українську бібліотеку. КДБ періодично, щопівроку, проводив у нього обшуки, вилучив біля 300 томів, у т. ч. книжки М. Грушевського, В.Винниченка, галицькі довоєнні видання, деякі радянські книжки, які вилучалися з продажу і бібліотек, листа, вірші і фотографії Василя Симоненка, з яким З. був знайомий, чернетки листів до ЦК КПРС, де він викладав свої погляди на економічні проблеми.

До 100-річчя з дня народження Лесі Українки разом з інженером Ігорем Кравцівим З. порушив питання про меморіальну кімнату в Харкові, про найменування вулиці чи площі, спорудження пам’ятника. З творчих спілок лише обласне відділення Спілки письменників (голова Ігор Муратов) зважилося підтримати їх.

Тим часом курс КПРС на тотальну русифікацію чітко визначився. А оскільки З. не припинив своєї громадсько-політичної активності, то потрапив під чергову хвилю арештів української інтелігенції 1972 р.

Навесні „пресингове стеження” за ним уже було очевидним. Заарештували З. 21.06.1972 на вулиці. Виявилося, що документи на арешт і обшук не були належно оформлені, їх, на вимогу затриманого, мусили на ходу міняти і виправляти. Обшук тривав від 12 години дня до 4 ночі.

49 пунктів звинувачення в „антирадянській агітації та пропаганді” та „наклепницьких вигадках” слідство компонувало майже рік. З. вимагав вести справу українською мовою, прискіпувався до юридичних тонкощів, скаржився на слідчого, якому доводилося давати пояснення у вищі інстанції. З. вдалося викрасти у слідчого „План следственных действий”. За наполегливість двічі побував у карцері, пройшов психіатричну експертизу впродовж 35 діб.

Харківський КДБ мав намір „створити” на папері „антирадянську групу” на чолі з З.: одночасно провів обшук у 9 осіб, заарештував інженера Ігоря Кравціва, справу якого лише в кінці 1972 перевів в окреме провадження, бо ніякої „групи” не було – були елементарні прояви громадянської свідомості. У справі було допитано біля 220 осіб з різних кінців Радянського Союзу. Робітники не давали показів, натомість дехто з інтеліґенції намагався вигородити себе. Щоб допомогти адвокатові захищати себе, З. чисто формально частково визнав вину (фактичну сторону), але заперечив мету підриву та ослаблення радянського державного і суспільного ладу

З. не дали можливості найняти адвоката з іншого міста. Але захисник розумно повела справу. Суд, що закінчився 5.04.1973, призначив покарання 7 р. ув’язнення в таборах суворого режиму за ст. 62 КК УРСР. Адвокат добилася в касаційному суді пом’якшення вироку до 4 р.. Тоді КДБ звернувся до Верховного суду СРСР зі скаргою на Верховний суд УРСР, що таким рішенням він сприяє „развитию националистических антисоветских тенденций на Украине”. ВС СРСР скасував постанову ВС України, направив справу на розгляд у новому складі касаційного суду. Уже в зоні З. повідомили, що йому відновлено попередній термін, 7 р.. Після цього адвокат втратила допуск до політичних справ. Судові витрати (на хімічні експертизи) 1000 руб. З. виплачував ще й на волі.

Одразу після суду З. кинули в камеру смертників у СІЗО на Холодній Горі. Вивезений з Харкова в липні 1973, у серпні прибув у 36-у зону пермських таборів. Був у колі високоосвічених, достойних людей: Л. ЛУК’ЯНЕНКО, Є. СВЕРСТЮК, І. СВІТЛИЧНИЙ, Є. ПРОНЮК, О. СЕРГІЄНКО, Ґунар Астра. У зв’язку з побиттям наглядачем 23.06.1974 С. САПЕЛЯКА в зоні вибухнув страйк протесту. З. взяв у ньому активну участь, за що був кинутий у карцер, потім у ПКТ, у кінці 1975 р. засуджений Чусовським райнарсудом до тюремного ув’язнення на 3 р., яке відбував у Владимирській тюрмі.

Звільнився З. в 1979 р., ще 5 р. мав адміністративний нагляд. Заробляв на посаді інженера 82 руб., а ще сплачував судові витрати.

З. був одним із зачинателів демократичних процесів на Харківщині і в Україні. Уже в листопаді 1985 р. ознайомив ближче коло зі своїм проектом статуту товариства „Спадщина” (його вдалося зареєструвати в 1987). Брав участь у створенні Товариства української мови, „Меморіалу”, Української Гельсінкської Спілки, Народного Руху України, ДемПУ, де займав керівні посади.

1988 р. обраний заступником голови Ради трудового колективу НВО “Енергосталь”, 1990-94 – депутат Харківської обласної ради. В 1994 р. закінчив курс держави і права в Академії Державного Управління. В 1992-94 рр. працював першим заступником Голови облдержадміністрації з питань загальнодержавної і регіональної політики та гуманітарних питань; 1994–95 р. керував державною фінансовою установою; 1999-2000 р. р. – радник з економічних питань; з 2000 р. – виконавчий директор Інституту Політичних Наук. Балотувався до Верховної Ради України, на посаду міського голови.

1.12.2014 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

З 1999 – на пенсії. Попри втрату зору, активний у громадських справах. З 1995 очолює обласну організацію  Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. . Син -Ярослав 1962 р. н., медик. Дружина Леся Яківна – вчителька.

Джерело: https://www.facebook.com/igor.isaenko/posts/1480039098770665

В ніч на 4 вересня 1985 р. загинув відомий український поет Василь Стус

FB_IMG_1504524708719Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Герой України.
Народився 6 січня 1938 в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. Згодом сім’я переїхала у Донецьк. Після закінчення школи вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури на Кіровоградщині, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. У 1961–1963 роках викладав українську мову та літературу в Горлівці. Згодом був підземним плитовим на шахті ,,Жовтнева,, в Донецьку. Працював редактором газети ,,Соціалістичний Донбас,, який видавав Українською мовою. У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова ,,Тіні забутих предків,, у кінотеатрі ,,Україна,, в Києві взяв участь в акції протесту разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. У 1965 році одружився з Валентиною Попелюх. 1972 року став учасником Української Гельсинської Групи з прав людини. Через дисидентство був засуджений на 5 років і 3 роки заслання. У травні 1980 року був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. 28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, за офіційними даними причина смерті зупинка серця. Та за свідченнями співкамерників-
політв’язнів помер Василь Стус після побиття наглядачами.
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області. У 1989 року Василя Стуса перепоховали на Байковому кладовищі у Києві. У 1990 році посмертно реабілітований. У 2005 році Василю Стусу присвоєно звання Герой України.

Історія Української Нації

У КИЄВІ ВІДБУВСЯ МАРШ НА ЧЕСТЬ МИРОСЛАВА МИСЛИ

19748519_1587378927979327_4124312975276600986_n

7 липня в Києві відбувся марш на честь дня народження героя російсько-української війни Мирослава Мисли під назвою: «Бути воїном – значить жити вічно». В столицю з’їхались патріоти з усіх куточків України, серед яких були члени ВГО «Сокіл», ВО «Свобода», ветеранської організації «Легіон Свободи», містяни та представники інших націоналістичних рухів. Урочистою ходою колона пройшлась вулицями Києва вшановуючи пам’ять Героя України.

Після маршу на Контрактовій площі відбувся концерт, під час якого виступили письменник Дмитро Савченко, виконавці Орест Залізняк & Геннадій Пересвіт, лідер гурту «Широкий Лан» Святослав Бойко та гурт «Залізний Хрест».

Під час заходу Голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок зазначив: «Мирославе, ти кличеш нас, українців, до помсти, до перемоги, до української звитяги. Звитяги над ворогом, який хоче знищити українців, але завдяки тобі і таким, як ти, ми встоїмо та переможемо, бо це – наша земля, і українці на ній господарі».

Своєю чергою, керівник Всеукраїнської громадської організації «Сокіл» Юрій «Чорнота» Черкашин зауважив: «Ми продовжуємо справу полеглих героїв, продовжуємо боротьбу, яка велась під Конотопом, під Бродами, в ДАПі. Кожен з нас є воїном, адже ми боремось за майбутнє української Nації».

Довідка: Мирослав Мисла «Мисливець» – член проводу та очільник референтури історичних досліджень Всеукраїнської громадської організації «Сокіл», доброволець, боєць Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», офіцер, командир взводу 93 ОМБр ЗСУ. 2 жовтня 2016 року, біля селища Кримське Луганської області Мисла пожертував своє життя в бою з російським окупантом, прикривши собою побратимів. Він віддав своє життя і ім’я Ідеї Nації та став новим символом, яким надихатимуться його побратими та наступники сьогодні й повік.

Джерело: https://www.facebook.com/vgosokil/?fref=ts

Фотоальбом: https://www.facebook.com/pg/svoboda.ua/photos/?tab=album&album_id=1587378361312717

В КИЄВІ ВІДБУВСЯ ПАМ’ЯТНИЙ ВЕЧІР ТА ПЕРЕДАЧА РЕЧЕЙ МИРОСЛАВА МИСЛИ

FB_IMG_14888381092244-го березня 2017 року в Києві відбувся пам’ятний захід, під час якого були передані бойові обладунки сокільця, добровольця ОДЧ «Карпатська Січ» офіцера ЗСУ Мирослава Мисли “Мисливець” для виставки Національного музею історії України у Другій світовій війні “Український Схід”.

“Боги дарують нам надію в Перемогу, а ми її здобудемо навіть ціною власної смерті, бо Ідея – понад усе”, – Мирослав Мисла.

Спогадами про героїчного офіцера поділилися його друзі, бойові побратими та сокільці, для яких Мирослав був братом, другом, вчителем та ідеологом – командир Окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ” Олег Куцин та очільник ВГО “Сокіл” Юрій Черкашин “Чорнота”, а також очільник ВО «Свобода» Олег Тягнибок, а також волонтер, автор пісень військової тематики Валерій Мартишко.
Матері героя було передано його посмертні нагороди.
«Мирослав завжди рвався на найскладніші завдання. Він потребував побачити ворога, вступити з ним у ближній бій та знищити його. Для нього, як для націоналіста, ця війна була священною і вів він її на всіх фронтах. Будучи у відпустці, він міг собі дозволити провести день- два з мамою та дівчиною, увесь же інший час він брав у руки проектор і їздив з лекціями по Україні. Виховував молоде покоління українських патріотів, націоналістів, проводив вишколи, організовував презентації книг. Мирослав – це людина-взірець і людина-символ, воїн рівня Шухевича та Колодзінського на якого треба рівнятись, на прикладі якого маємо виховувати нових борців за Україну. Коли ми говоримо про Мирослава, ми не маємо говорити про те, як він загинув, хоча загинув він, як справжній герой, ми маємо говорити про те, як він жив.», – виступив командир ОДЧ «Карпатська Січ», командир Легіону Свободи Олег Куцин.
“Пам’ять про Мислу шириться Україною. На його честь уже назвали музичний фестиваль “Голосіївська Криївка”, вишкільний табір “Простір Соколу”, школу бойових вистецтв мадридського осередку ВГО “Сокіл” та Інститут національної освіти. Мирко живий в наших серцях і в наших вчинках”, – коментує організатор заходу, мистецький референт ВГО “Сокіл” Василина Наконечна.

Також до слова були запрошені ті, хто надихає наших воїнів на боротьбу, – письменник Дмитро Савченко та поет Юрій Руф, автор музики та виконавець пісні “В рядах безсмертних”, присвяченої Мирославу Мислі, Орест Рись “Залізняк” та лідер гурту “Широкий Лан” Святослав Бойко.
«Якщо б мене спитали «а як жити гідно», я б сказав «живи, як Мисла!», він для нас є взірцем та ідеалом, прикладом для наслідування», – виступив Юрій Руф.

Виступили і його побратими з ВГО “Сокіл”, зачитуючи спогади, написані ними в перші дні після загибелі Мирослава – молодого українського націоналіста, який лишився в наших думках та серцях.

“Ти йшов на чолі колони зі штандартом. За тобою крокували довгі колони легіонерів. Це було востаннє? Ні. Ще будуть походи, ще будуть колони. На чолі першої, з яких майорітиме чорний штандарт з золотим Тризубом у твоїх руках”, – Юрій Черкашин “Чорнота”.

Джерело:

https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1817584031791664&id=1536808696535867

Треті роковини Героїв Небесної Сотні – 20 лютого, 18:00, у Тараса

2017-02-20

У понеділок, 20 лютого 2017 р., в Україні відзначається День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Харків’яни мають свою криваву ціну, яку ми заплатили під час Революції Гідності. Троє наших побратимів: Євген Котляр, Владислав Зубенко, Юрій Паращук загинули у вирішальні дні народних протестів на Євромайдані.
Continue reading

Слава Герою!!! Віктор Миколайович Клименко

Клименко - Герой

Слава Герою!!!
Віктор Миколайович Клименко.
Народився 15.02.1978 року у селі Варварівка Вовчанського району Харківської області. Останнім часом мешкав у Харкові.
Старший солдат, старший водій – гранатометник 3-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.
Усе його життя було пов’язане з автівками, це була його стихія, яку він любив та якою захоплювався.
Побратими говорять про нього:
“Це була дуже скромна людина – можна прожити все життя та не зустріти такої скромної, спокійної та виваженої людини, як він”.
Загинув 10 грудня 2016 року у бою біля міста Красногорівка Мар’їнського району Донецької області внаслідок прямого влучання 120-мм міни в яму, де знаходився мінометний розрахунок.
Поховали воїна 14 грудня на цвинтарі села Варварівка.
У нього залишились батько, дружина та четверо дітей віком від 2 до 14 років.
Ми повинні пам’ятати Героя і допомагати його сім’ї!

Ольга Ісакова

У ХНУ ім. В. Н. Каразіна відкрили меморіальну дошку випускникам і вихованцям вищого навчального закладу, що загинули у війні з Росією

16142708_1236901976364079_8330960533611399040_n

27 січня 2017 року в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна відбулась офіційна церемонія відкриття меморіальної дошка випускникам і вихованцям вищого навчального закладу, що загинули у війні з Росією (оф. – АТО).
Серед них – Святослав Горбатенко (Добровольчий Український Корпус, історичний факультет), Владислав Ковальов (батальйон особливого призначення  “Херсон”, медичний факультет), Мирослав Мисла (“Карпатська Січ”, 93 бригада,  історичний факультет) та Едуард Ушаков (2 батальйон Національної Гвардії “Донбас”, історичний факультет).
Вічна пам’ять Героям!
Слава Україні!

Інформаційно-аналітичний центр “Євро Харків”, Сурен Кочарян

Відео сайту:

Відео 057.ua:

 Відео АТН:

 

 

 

16265568_1236902029697407_4978143665662985430_n

Відкриття виставки конкурсних робіт на найкращий проект пам’ятника Героям Небесної Сотні

2017-01-23-2

УВАГА!!!
Ми офіційний сайт конкурсу.
Тому всі вказані данні та дати тут вірні.

У понеділок, 23 січня 2017 року о 15:00 відкриття виставки конкурсних робіт на найкращий проект пам’ятника Героям Небесної Сотні. Continue reading