Ігор Дубровський: Особисто для мене було певним відкриттям, що в харків’ян є такий сильний стрижень

Під час війни сильно страждають соціальні зв’язки як між спільнотами, так і окремими людьми. Тому низка спеціалістів зараз працює над їх відновленням. До таких якраз належить співкоординатор громадської організації «Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»», кандидат соціологічних наук, доцент та викладач Ігор Дубровський. У своєму інтерв’ю він розповів про необхідність поновлення соціальних зв’язків, подолання страхів та місцевий патріотизм харків’ян.

Ігор Дубровський

Пане Ігорю, розкажіть, будь ласка, чим ви зараз займаєтесь?

Певний час я, чесно кажучи, шукав нішу. Бо всі зв’язки були розбиті. А зараз ми намагаємось займатися такою собі соціальною терапією. Тобто налагоджувати зв’язки, комунікації. Бо принаймні в Харкові люди дуже важко переживають руйнування комунікацій. Ми зараз створюємо мережі. Перш за все інформаційної допомоги. А вона переростає в реальну групову допомогу. Тобто відновлюємо горизонтальні зв’язки там, де це можливо.

А в чому ще полягає ваша соціальна терапія? І чому вона зараз особливо на часі?

Вона завжди на часі. Розумієте, під час війни, під час такого шоку, під час постійного стресу для людей дуже важливо почути, що поруч хтось є. І вони дуже радіють не просто тому, що хтось знов з’явився на зв’язку. А й тому, що це якась активна людина чи група людей. Дуже важливо не просто знайти один одного, а й зробити якусь справу разом. Бо діло, чесно кажучи, рятує.

Розкажіть, будь ласка, про ваші конкретні дії по налагодженню цих зв’язків. Чи можете ви привести якісь цікаві приклади?

Ви знаєте, ми декілька років працювали над цим, у нас був такий цікавий проект – Школа соціальних посередників. Це були активні, розумні люди, здатні створювати цільові комунікації. Ми зараз відновлюємо мережу цих соціальних посередників. Принаймні з тих, хто є в Харкові. Все це для того, щоб відновити ці робочі зв’язки. Ми використовуємо будь-які можливості комунікації – мережі, інтернет, коли він працює. Але дуже важливо створювати живий зв’язок навіть в ті моменти, коли пересування по місту ускладнене.

А в чому наразі полягають головні труднощі вашої роботи?

Пересування. Пересування по місту насправді дуже сильно ускладнює роботу. Ну і маю визнати, що багатьом людям дуже страшно виходити з тієї локації, де вони зараз проживають. Це абсолютно зрозуміло. От проблеми пересування по місту і проблеми подолання власних страхів. Є люди, які не можуть подолати страх через так званий «шумовий терор». Ми всі це відчуваємо. Ми зараз спробуємо це подолати. І подолати не засобами психологічної допомоги, ми не психологи. Хоча у нас в колективі такі є. А саме тією соціальною терапією.

Розкажіть більше про вашу соціальну терапію. Якими методами ви користуєтесь під час комунікації з людьми?

Ви знаєте, соціальна терапія – це, скажімо так, термін. Це створення спільної справи. Конкретний метод я не можу назвати, бо це все ситуативно. Ми раніше над цим працювали. Від спільної проблеми – до спільної справи. Зараз ми намагаємося налаштуватися на певну спільну справу. Справ в Харкові насправді багато. Ви знаєте, волонтери створюють таку мережу. А ще є мережа, яка має витягнути людей з оцього страху. А щодо методів… Я, чесно, зараз не готовий сказати, що є якісь комплекс методів.

А чи важко витягнути людей з цього страху? Чи вдається це вам, чи вже є певні перемоги або поразки?

Важко. І самим нам важко насправді. Але ви знаєте, коли людині вдається вийти зі свого страху, вона починає рухатися. Я не скажу, що це явище в межах всього міста. Але ми намагаємося витягувати наших активних людей на контакт, на взаємодію. Це подолання страху.

А що вам допомагає під час роботи з людьми?

Та сама спільна справа. Ми і ж собі допомагаємо таким чином, розумієте? І власні страхи долаємо. Ми нормальні живі люди, нам всім страшно. Ще допомагає необхідність певної перспективи, необхідність планування. Без нього тут не вижити. Це допомагає жити. Ми ставимо перед собою одну мету. А мета у нас дуже серйозна – ми маємо відновлювати Харків.

А хто вам допомагає у цій справі?

По-перше, мережа фахівців, які працювали з «Майдан Моніторингом». Вони не всі зараз у Харкові. Але ми в контакті. Ну і, скажімо так, ми допомагаємо самі собі. І намагаємося допомогти людям. А люди допомагають нам.

І ще таке питання: чи використовуєте ви іноземний досвід? Наприклад, чи звертаєтеся ви до досвіду країн, які так само пережили масштабній бойові дії?

Ми намагаємося його осмислити. Але, чесно кажучи, тут створюється власний досвід. Я навіть думаю, що в кожному місті України в подібній ситуації є свій власний специфічний досвід.

А як ви оцінюєте харківський досвід? Можливо, ви помітили якісь особливості?

Багато людей покинуло Харків. Але багато залишилося. І я, чесно кажучи, не очікував від людей, яких знав раніше, такого місцевого патріотизму. Я дуже часто, принаймні останні два тижні, і в мережі, і в спілкуванні від таких пересічних харків’ян «без всяких ідей» чую: «Я залишаюсь, тому що це моє місто». І це не форма мови, не красиві якісь формули. Це факт. Може, у людей щось таке випливло зсередини. Особисто для мене було певним відкриттям, що в харків’ян є такий сильний стрижень.

А коли ви побачили цей самий стрижень?

Я для себе почав фіксувати його десь на другому тижні. І перш за все в мережі. І серед людей, які залишились тут.

Дякую. Слава Україні!

Героям слава!

Facebook Comments