«Нас ця біда згуртувала»: Мешканка Руської Лозової розповіла про життя під російською окупацію

На початку травня ЗСУ звільнили селище Руська Лозова від російських загарбників. Але більша частина мешканців була змушена покинути домівки. Умови там все ще жахливі – немає зв’язку, світла, води, немає можливості придбати навіть найпростіші продукти. До того ж, жити там все ще небезпечно. Бо ніщо не заважає росіянам обстрілювати житлові будинки з окупованих територій.

Маргарита Тетельбаум – одна багатьох з мешканців Руської Лозової, яким не пощастило опинитися в заручниках у російських окупантів. Після двох місяців поневірянь вона з синами змогла вибратися до Харкова. Зараз жінка живе на одній зі станцій харківського метро. Тут цілком безпечно і можна відпочити від обстрілів.

«Ми дуже довго були під окупацією, – згадувала Маргарита. – Тому прихід наших солдат, нашої армії зустріли зі сльозами. Ми чекали. Це наші рятівники. По-іншому ніяк не скажеш. Вони одразу надавали допомогу, одразу багато кого евакуювали. І продовжують це робити до цих пір. Скільки ми прожили без зв’язку, без нічого. Важко все насправді».

Коли російські окупанти заїхали в селище, то одразу почали займати покинуті будинки. Забирали кудись молодих хлопців. Багато хто більше не повернувся. Що з ними сталося – невідомо, але батьки на них все ще чекають. Дізнатись правду про їх подальшу долю просто неможливо. Після чергової ротації окупати діяли агресивніше. Вони почали вриватися в будинки, квартири, виносили звідти все, що сподобалось. Подекуди людина втрачала житло просто тому, що відлучилася провідати рідних. От повертається вона додому – а їй кажуть, щоб вже не приходила.

Проводились перевірки. До самої Маргарити якось прийшли четверо солдат, мешканців так званої «ДНР». Перевіряли документи, нарікали, що вони, місцеві, сидять та нічого не роблять. На щастя, на тому все і закінчилось. Проводили окупанти обшуки, вилучали майно. Були випадки, коли вони напивалися та дебоширили. Багато разів місцеві бачили росіян п’яними, згадувала Маргарита.

«Магазини у нас не працювали з 24 лютого, – розповіла жінка. – Світло зникло десь 28 числа, мабуть. Купити продукти було ніде. Телефони намагалися зарядити. У когось підстанція була, у когось генератор. Місцеві жителі були дружніми. Нас ця біда згуртувала. Комусь цукор потрібен, комусь мука. Ми ділились, ми мінялися. Виживали як могли. Але ми всі були дружними. Я не можу сказати, що хтось чимось не поділився. Мене пригостять цукеркою – а я її віднесу сусідам. Бо там були діти».

Рятував той факт, що Руська Лозова – це все таки сільська місцина. У когось була якась городина, у когось залишилась консервація. В перші дні вторгнення можна було виїхати на П’ятихатки. Маргарита згадувала, як її сини ходили пішки запастися якоюсь провізією. А потім їм всім довелося обходитись тим, що залишилось. Так і жили. Виїхати із селища було неможливо, окупанти просто не давали такої можливості.

«На Росію – так. А на Харків – ні, – розповіла Маргарита. – Не випускали. Не можна. Говорили, що поля заміновані. Навіть був випадок, коли там підірвалися три людини. Вони намагалися пройти в сторону лісу. А коли вони (окупанти) помічали, що хтось кудись йде, то відкривали вогонь без попереджень».

За ці два місяці жителям Руської Лозової довелося багато чого натерпітися. І родина Маргарити не стала виключенням. В її пам’яті залишилося багато страшних моментів. Про найстрашніші вона ще не готова говорити.  

«Про один випадок я зараз не можу розповісти, – зазначила жінка. – Пройде час – розповім. Це був найстрашніший випадок. Насправді страшно те, що підходить вечір і ти не розумієш, як правильно себе поводити. Тобто ти можеш вдома лягти спати, як нормальна людина. Або ж йти в підвал. Зараз тихо, а через 20 хвилин може статися все, що завгодно. Або до 12-ї ночі тихо, а після обстріли починаються».

Від постійних бомбардувань Руська Лозова постраждала дуже сильно. Як зазначила Маргарита, якщо третя частина селища вціліла – то це добре. Внаслідок тих обстрілів місцеві жителі отримували травми, а деякі з них – гинули.

«Я вам скажу, як ховали у нас. Один чоловік тримав коней. Він ніколи нікому не відмовляв. Не брав ні копійки за це. У кого була можливість збити якусь домовину – збивали. Не було можливості – просто завертали у простирадло. Відвозили кіньми та ховали. Звісно, по можливості всім надавали допомогу. І будинки тушили, і пораненим перев’язки робили. У мене сусідський дідусь в перший день отримав поранення. Йому осколком палець на нозі розрізало. Також допомагали йому чим могли. У когось якась зеленка, якісь антисептики, мазі, бинти були – приносили. Звісно, допомагали. В такій ситуації взагалі нікого не кидали. Народ в цьому плані дуже дружній».

Ці два місяці не було зв’язку з навколишнім світом. Щоб кудись додзвонитися, місцевим доводилось ловити сигнал. Дізнатися, що діється за межами селища, було неможливо. Не було жодної інформації. Що люди побачили на власні очі – те було їхнім. Але вони знали, що Харків залишається українським. Що далі Руської Лозової ворог не пішов. Тому коли була можливість, майже всі місцеві виїхали із селища. Дуже мало хто залишився. Обстріли там все ще тривають, а руйнувань стало навіть більше. Бо окупант просто так не хоче відступати.

Юлія Гуш



Друзі, наша волонтерська група «Намет «ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»» комплексно допомагає як військовим, так і цивільним та їх чотирилапим друзям. На нашому рахунку і допомога необхідними речами, і евакуація мирних мешканців з-під обстрілів. Сам намет встановлено 14 вересня 2014 року на Майдані Свободи. Там він знаходиться і до сьогоднішнього дня. Наш намет пережив величезну кількість подій включно з вибухом російської крилатої ракети. І ми існуємо не тільки як символ, але і як дієва волонтерська група. У нас є власні сторінки в мережах Instagram, Telegram та Facebook. Для забезпечення подальшої нашої діяльності нам потрібна допомога як військовою амуніцією, так і грошима.

Карта гривня

5375 4141 2135 2602

Монобанк

Карта і IBAN доллар

5375418811247535

IBAN: UA413220010000026204326499947

Карта і IBAN євро

5375419907242356

IBAN: UA423220010000026203326495113

Поповнення за посиланням

https://send.monobank.ua/2FkLccw1Zc

PayPal

eu[email protected]

Борис Редін

P.S. Про потреби можна прочитати тут



Facebook Comments