Земля щастя: Як живе музей Сковороди після варварської атаки росіян

Росіяни бомблять не тільки школи, лікарні та дитячі садки. Вони ще з превеликим задоволенням воюють з культурними пам’ятками. Так, у ніч проти 7 травня артилерія окупантів поцілила по музею Григорія Сковороди. Удар був прицільним – снаряд влучив просто в дах будівлі. За мить спалахнула пожежа, яка випалила музей зсередини.

Сковородинівка – це невеличке село під Харковом. Саме тут знаходиться музей Сковороди. Його облаштували на базі маєтку XVIII століття, який колись належав поміщику Андрію Ковалівському. Саме в цій мальовничій місцині провів свої останні дні Григорій Сковорода. Тут знаходиться і його могила. ЇЇ філософ, згідно з легендою, викопав собі самостійно. Як розповіла завідувачка науково-освітнього відділу Ганна Ярміш, в тому будинку знаходилася кімната Сковороди. Там він свого часу працював над своїми трактатами. Самі Ковалівські тут не жили. То був їх садовий будиночок, який підкреслював статусність господарів. Але сьогодні він являє собою вельми сумне видовище. Даху немає, стіни частково зруйновані, а всередині все вигоріло вщент.

Але якщо відійти подалі від будинку – слідів руйнувань вже і не видно. Квітнуть дерева, розпускається листя на дубах, співають птахи. У цій порі в Сковородинівці гарно та спокійно, ніби війна десь далеко. До речі, тут є дерева з власною історією. За словами Ганни Ярміш, на території музею зберігся парк XVIII століття. Зберігся і фрагмент старовинного дуба, під яким свого часу любив відпочивати Сковорода. Та і його могила також неушкоджена.  

«Дуб піднімався на 12 метрів вгору, кроною закривав територію – розповіла завідувачка. – Я так думаю, коли йому було років двісті, його розколола блискавка. Бо в дуби вона влучає. І там утворилося таке потужне дупло, яке було робочим кабінетом Григорія Савича. Господарі з радістю приймали Сковороду, ставили йому столик, стільчик. Там під час негоди він і працював. А гарної днини добре слухати гудіння бджіл, спів пташок, спів жаб. Бо коли вони закумкали – це вже тепло. А ще вони кумкають тільки там, де чиста вода».

На території музею вирощують і нові дуби. Як розповіла Ганна Ярміш, місцеві школярі раніше тут збирали жолуді, з яких потім виходили чудові сажанці. Потім молоді деревця передавали до різних міст. Їх висаджували на вулицях, названих на честь філософа. Цього року музейники хотіли продовжити добру традицію. Проте сталася війна та акцію довелося відкласти. Але все буде добре, переконана Ганна. Біда завжди поєднує людей. Тому потрібно боротися.

«Відповідно, у нас все просто, гарно, – розповіла вона. – Нашу землю позаторік оголосили землею щастя. Бо власне, хто такий Сковорода? Він філософ любові, філософ щастя, філософ свободи. А хто що ставить на перше місце… Свобода найважливіша, любов завжди об’єднує, а щастя у кожного своє. Григорій Савич і в байці, і в поезії, і в своїх філософських і педагогічних трактатах пропагував саме це».

Для мене це на рівні особистої трагедії

До музею продовжують навідуватися люди. Хтось приходить сюди, щоб допомогти по господарству. Хтось знімає сюжети про життя музею після атаки. Хтось фіксує завдані руйнування. Сам варварський напад мало кого залишив байдужим. Особливо сильно він вразив музейну спільноту. Цей вчинок з боку російських окупантів їм взагалі незрозумілий, розповіла директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук. Вони намагалися знайти у ньому хоча б якусь логіку, але безуспішно.

«Поруч з музеєм нічого немає. Жодної гарматки не бачили, жодного військового. Для мене це на рівні особистої трагедії. Я музейна працівниця. Для мене поняття пам’яті надзвичайно важливе. Знаєте, я читала про те, що росіяни та ті, хто не готовий прийняти українську культуру (та іншу культуру взагалі) палять українські книжки та підручники. Хоча я бачила це через екран, було страшенно боляче і незрозумілою. А тут я на власні очі бачу, що вони зробили. І не можу це усвідомити. В моїй картині світу це настільки неприродно. Я навіть не розумію мотивацію людей, які цілять по музею Григорія Сковороди. Можна ще було шукати логіку, якби вони цілили в музей Бандери. Я не розумію тих людей за порєбріком».

Тетяна розповіла, як вона з колегами готувалися до святкування 300-того ювілею Григорія Сковороди. Новостворена робоча група зокрема мала переосмислити радянські стереотипи щодо постаті філософа, які свого часу нав’язувалися українцям. Звісно, що ці плани доведеться відкласти до кращих часів. Проте Тетяна Пилипчук переконана, що сьогодні все більше людей може дізнатися про філософію Сковороди. Особливо якщо українці більше розповідатимуть про самого філософа, а не тільки по сам факт нищення музею.

«Григорій Савич надзвичайно актуальний, – розповіла вона. – Буддисти вважають його своїм, хіпстери своїм, інтелектуали своїм. Інтерпретації його філософії настільки добре вписуються в наше сьогодення. Акцентуація на людині, на щасті окремої людини, на можливості самопізнання та самореалізації, на можливості гармонійного співіснування зі світом – це все тренди сучасного суспільства. От і Григорій Савич про них писав достатньо давно. Ми можемо це все взяти, осмислити, інтерпретувати. І це, мені здається, було би допоміжним в нашому житті».

Але разом з тим з музеєм все не так погано. У цьому зокрема переконана архітекторка та реставраторка Катерина Кублицька. За її словами, будинок ще можна відновити.

«Внаслідок ураження ракетою було вщент знищено покрівлю та горищне покриття музею, – розповіла експертка. – Частково з залишками автентичної конструкції. Ми бачимо, як внаслідок вибуху тут все розметало. Ми бачимо колоди, фрагменти конструкції, старовинні покрівлі. Повністю знищено інтер’єр музею. Причому огороджувальні конструкції достатньо непогано витримали вибух і пожежу. І в принципі їх можливо відновити. Можливо відновити об’єм будівлі в його об’ємно-просторову композицію. Звичайно, потрібно буде робити деякі заходи щодо посилення конструкції. Будівля виглядає страхітливо. Проте, якщо так можна сказати, ушкодження не настільки фатальні. Будівлю можливо відновити».

Друзі, наша волонтерська група «Намет «ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»» комплексно допомагає як військовим, так і цивільним та їх чотирилапим друзям. На нашому рахунку і допомога необхідними речами, і евакуація мирних мешканців з-під обстрілів. Сам намет встановлено 14 вересня 2014 року на Майдані Свободи. Там він знаходиться і до сьогоднішнього дня. Наш намет пережив величезну кількість подій включно з вибухом російської крилатої ракети. І ми існуємо не тільки як символ, але і як дієва волонтерська група. У нас є власні сторінки в мережах Instagram, Telegram та Facebook. Для забезпечення подальшої нашої діяльності нам потрібна допомога як військовою амуніцією, так і грошима.

Карта гривня

5375 4141 2135 2602

Монобанк

Карта і IBAN доллар

5375418811247535

IBAN: UA413220010000026204326499947

Карта і IBAN євро

5375419907242356

IBAN: UA423220010000026203326495113

Поповнення за посиланням

https://send.monobank.ua/2FkLccw1Zc

PayPal

[email protected]

Борис Редін

P.S. Про потреби можна прочитати тут

Facebook Comments