«Трактор в полі  дир-дир-дир,
Ми –  за мир!»
Павло Тичина

Ми  за мир?

В Україні сьогодні, коли йде війна всі, чомусь, за мир, а не за перемогу –  ну, майже всі. Головне новорічне привітання: бажали миру  одне одному , собі, країні… Всі чекають на мир , ніяк не можуть дочекатися.  Все пробачають владі, бо спочатку треба, щоби в державі, нарешті, запанував мир – все інше потім. Неможна на погане  казати, що то -погане, раптом це ж підступно завадить вчасному приходу миру. Всі: громадськість, влада на місцях, влада в центрі, дипломати, політики, минулі президенти  – виборюють мир.  Тільки чоловіки на фронті (чи то в АТО) виборюють в тому  збоченому перемир’ї смерть або каліцтво. За літа  багато загиблих на війні з «братом»  не поховано за християнським звичаєм,  похорон  цих воїнів, які  прийняли смерть достойно, захищаючи свою землю і свій народ від ворога не відправляв священик. Їх немає – вони перетворилися на фронтову порохняву і значаться у військових функціонерів як зниклі безвісті, або як дезертири. Здається, ніхто не з’ясовує долю тих душ, а є свідчення, що діють у такий спосіб навмисне.. Але нам не до таких  «дрібниць», розберемося у свій час, хай тільки наступить отой омріяний мир, якого ми хочемо швидше побачити на великому блюді разом з пузатими пирогами.
Я проти порожніх балачок  кухонної більшості про мир з багатовіковим ворогом, який завжди йшов на наші землі нищити все живе і неживе.
«Москва наступає безбожна…все мечем і вогнем разоряють, церкви божі палять, над паннами, добрими дівицями і попадями глумління роблять і малим дітям не спускають, образам святим очі вилуплюють …», свідчив ніжинський полковник Григорій Гуляницький про похід московського війська землями України в 1659 році. Тоді «славные деяния» московитів зупинив гетьман Іван Виговський в битві під Конотопом, коли 100-тисячне  російське військо було розгромлено  і «мало хто втік..»
Поразка російської армії мала великий деморалізуючий вплив на уряд та всі стани московського царства «у траурному одязі вийшов цар Олексій Михайлович до народу і жах охопив Москву». І настав після того нищення ворога мир на Вкраїні.

Інша наочна подія з історії:

«На початку зими 1237 року хан Батий рушив на Рязань. Володарі Рязані, Муроми, Пронська напередодні зустріли послів Батия і хотіли знати його наміри: татари шукали не друзів… а данників і рабів. «Якщо бажаєте миру»,- сказали посли –« то десята частина усього вашого буде наша». Данина в одну десяту – то з сур (своду  законів) Чингізхана, які свято наслідували всі Чингізіди.  Теперішній намістник Кремля – не Чингізід , він місцевий, «чухонь белобрисая», зазначив, колись, автор і ведучий популярної передачи «Намедни»  Леонід Парфьонов. Якщо, навіть, цей кремлівський пацієнт спробує змінити своє чухонське прізвище Путя на татарське Кабаєв, все одно, не стане Чингізідом, тому, що жодному Чингізіду у найстрашнішому сні не спало б  на думку ховатися за жінок і дітей,  «и пусть попробуют стрелять». Цей «предводитель лугандонского дворянства» вже відхопив в України одну десяту, як за територією, так і за населенням частку і не зупиняється і не зупиниться. Тому, що сповідує головну ідею чухонського месіянства, – нищити більш розумних, більш освідчених, більш заможних і захоплювати їх території – навіщо? Як пояснила одна моя знайома – щоби накласти кучу і піти далі.

Мир, який, зрештою, може статися, буде дуже схожий на теперішне облудне
перемир‘я  тому, що писатимуть  умови того миру в багні (Москва, мовою фінського племені меря, аборигенів цих міст, – болото (рос.) багно (укр)). Ви ж розумієте, нічого доброго  для нас в тому багні не напишуть. До того ж все ускладнюється тим, що з нашого боку перемовниками за той мир з переполоханими пескарями будуть шоколадні зайці. Дбати вони будуть в першу голову:
За свій бізнес в Росії і Криму;
за своє реноме в Росії і Європі.

В Україні дбати перемовникам за своє реноме не потрібно, ми ж і так підтримуємо свою владу в боротьбі за мир на всіх майданах улесливо і по-холопськи, навмисне забуваючи, що на холопів ніколи не зважали, їх поневолювали  або нищили, а боялися воїнів.
До речі, про іншу голову, яка, здається, не остання в серці президента. Проти цієї голови було порушено кримінальну справу, але президент переглянув своє ставлення  до цієї голови  тому, що вона хвора і справу було закрито. Тепер ця хвора голова паморочить всі здорові голови в місті Харкові : рішенням останніх сесій міськради, за поданням голови, бюджетом міста передбачено 12 млн.гривень на нищення  5-ти тисяч кішок.
У  когось сьогодні ворог Росія, у когось сепаратисти на Донбасі, а в місті Харкові, на думку вже біля 80-ти  хворих голів з міськради – закляті вороги коти , кішки і кошенята . На яку кількість інфарктів  у бабусь і сліз у малечі чекати нам на відловах головних ворогів міста?!

П. Президенте! Ви вже визначили, що йдеться про хворобу – так ніхто і не заперечував з самого початку . З цього  приводу прийміть від народу Харкова дві пропозиції :
перша: якщо Ви так співчуваєте цій голові, то заберіть її до себе в АП,- не уявляєте, яку кількість прихильників додатково отримаєте в місті.
друга : чому би Вам не спробувати  обміняти  все ту ж саму голову на Надію Савченко – жінку, яка є символом України сьогодні – може погодяться ? А Ви увійдете в історію.

Мир, за існуючих обставин, коли ворог на нашій землі ,– це капітуляція, далі що контрибуція  (частки країни і її майна), потім кремація, (це я про народ, який капітулював).
Контрибуція не торкнеться майна президента – ми ж бачимо, як він вміє домовлятися з ворогом про свої статки. Не постраждає, на мою думку, і майно Голови  уряду. В разі чого він очолить уряд в екзилі, тобто за традицією останніх років, в Москві, біля рідного дядька Бакая, який, можливо, і зараз дає з Москви вчасні і добрі поради:

як купувати в Росії електроенергію, якої до останнього часу в Україні вироблялось  в кількості,  достатньої, в тому числі, всім країнам  східної Европи.
Як зупинити ТЕСи, зупинивши видобуток вугілля на підконтрольній Україні території, після чого шукати вугілля по всьому світу, а знайти, знову ж таки, в Росії .
Як коштом держбюджету рекапіталізувати банки, які ховають активи в офшорах, в тому числі, і за українські гроші, сбербанк Росії.
Як сплачувати шалені кошти за газ, ну, звісно ж Росії, видобуваючи власного газу 20,5 млд. м3 (дані за 2014 р.)і собівартість якого 30 доларів   за тисячу м3. Де цей газ? У конкретних пацанів, які сидять у Верховній Раді, та ще й п’яні? Їх не можна чіпати? За них дядько замовляв? Або  ж сам будівничий «Русскаго міра»?
Хто замовляв зняття з посади Генерального директора НТК ім. Антонова Дмитра Киву на користь протеже з Росії?  «Русскій мір» всією замакитреною юрбою?.
Не розуміємо, чого бажаємо насправді. З надією на мир народ обрав фахівців з умиротворення агресора – професійних комерсантів, які звикли з усього мати свій «маленький  гешефт», не українців ( і я не національність маю на увазі), не переможців. Їх призначенці за 9 місяців далі « маленького гешефту»  не просувались. Треба припинити «скігліті» – ми у війні, і воювати нам одночасно на два фронти: з ворогами і «своїми любими друзями», а точніше – зрадниками і корупціонерами.

З дипломатії:
мир не можна підписати з Росією, бо вона офіційно не воює;
мир не можна підписати з ватажками «ле/денере», тому, що Україна звернулась до світових організацій з проханням визнати ЛНР/ДНР терористичними організаціями;
мир не можна підписати з кримінальними блазнями а-ля гіві, моторола (хоч на фотках виглядало б креативненько) тому, що ці мотороли через годину зникнуть, і на їх місце з‘ являться інші, які нічого не чули про мир, нічого не підписували і, взагалі, вчать літери тільки з першої половини абетки.

Нема миру – є війна. Не буде миру – буде війна, хоч і має ця війна сьогодні химерну назву перемир’я. Але я вірю, що ми з вами доживемо до перемоги, бо на неі приречені. Інакше нас знищать, більше 350-річного рабства не буде: або ми їх, або вони нас. Всім негайно треба припинити мріяти про мир; єдиною метою всього народу має стати перемога, – перемога над зовнішнім і внутрішнім ворогом і докласти до того зусилля зобов’язані всі, чого я всім нам і бажаю.
Миру нам, який неодмінно настане після перемоги!

Корінна харків‘янка