20 липня 2018 року о 19-00 в харківській бібліотеці імені Льва Толстого (вул. Полтавський шлях, 118) відбудеться презентація збірки фантастичних оповідань “Чужі бажання”. Буде багато смачної короткої прози, віршів, трохи про книгу і – звичайно ж – про літературу в Івано-Франківську. Приходьте посміятися, посумувати, провести вечір разом.
Книга “Чужі бажання”, написана відомою харківською поетесою та прозаїком Юлією Баткіліною в співавторстві з івано-франківською письменницею Марією Микицей. Містить повість Юлії “Коли чарівник не прийшов” і  повість Марії “Прошу повернути за в”. Також у книзі – кілька оповідань Марії, написаних у різний час. Це – історії міських чарівників, що виконують заповітні бажання, або не виконують. Ілюстрацію для обкладинки надала українська художниця Світлана Хміль.

Подія: https://www.facebook.com/events/215321852640183/

Юлія Баткіліна “Розповідь пошепки” 
Хоч земля ще темна, та не пласка, і кити під нею світи не снять. Ось маленька Еллі, тонка, прудка, золотиста й капосна, як щеня. Всі розмови тут – подорожчав гас.. Гіркуватий дим, шкіряний кісет. Не дрімай-но, зернятко, це Канзас. Тут завжди сміливець бере усе.
Не дрімай же, бусинко, не дрімай.
Всі дива на світі лови сама.
Будь у тата сонечком з-поза хмар,
бо тепла катма.
Ось маленька Еллі іде в житах, а жита заввишки як старший брат. Ще ніякий вітер не прилітав, не було іще ні доріг, ні втрат. Тільки гроші в них не ростуть в полях, тільки важко їм дістається дім. І повільно їх оберта земля, розганяючи колами по воді.
Я поїду, мабуть, в Майамі-біч,
ти, сестричко, скучила вже, мей бі.
Сто доріг на світі, на світі ніч,
я пишу тобі.
Від усіх торнадо, усіх гінгем, від усіх нечуваних покарань захищає та, що біжить ген-ген і кричить: “Ура!”. Та, що нас чекала з Майамі-біч, із усіх нью-йорків та кордільєр. Навіть посміхається не тобі — таж на світі є!
По полях посохне хрумка трава.
Відкривай цю книгу — не відкривай…
та і ти собі полетиш — стривай! –
ти ж жива, жива…
Повертайся, Еллі, з усіх доріг,
повертайся, Еллі, холоне чай.
Урагани чубляться нагорі,
літаки гарчать.
Припадає порохом цей Канзас.
Повертайся, Еллі, до нас, назад.
А тепло обіймів, шалений сміх –
то самі, самі.

Марія Микицей
30 червня о 14:36 ·
ШОВКОВИЦІ
кажеш – назавжди
а думаєш –
до найпізніших шовковиць
найтеплішого вечора

коли
мокрі дерева
тріпочуть у місячнім сяйві
й стежка-омана гойдає воду озерну

тоді
білі шовковиці – панни прекрасні –
пісню про вічну любов починають
чорні шовковиці – лицарі вірні –
літня сторожа –
відважно вартують
їх непомітне шовкове минання