29 квітня 2018 року в Харкові відбудеться Марш до 100-річчя створення Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. Організатор – “Фрайкор”. Збір на майдані Конституції. Початок о 14-00. Запрошуємо всіх!
Під час подій 1917-1921 років, які увійшли в історію України як Перші визвольні змагання, українці не тільки боролись за створення своєї незалежної держави, був і період, коли ми мали свою державу і де-факто, і де-юре. Мова йде про Українську Державу Гетьмана Павла Скоропадського. Сім місяців українці мали змогу займатись не боротьбою за державність, а розбудовувати її.
1918 рік для України почався далеко не найкращим чином, наші території стрімко окуповували більшовики, Українська Центральна Рада була не в змозі захистити нашу державність, тому звернулась за допомогою до Центральних держав, підписавши з ними мирний договір. Австро-німецькі війська увійшли на територію України і разом з українськими звільнили її від більшовиків. У цей час в державі спостерігалися величезні соціально-економічні проблеми, 4,2 мільйони демобілізованих солдат і офіцерів заполонили країну, на селі був хаос, і неможливо було приступити до посівної кампанії, заводи не могли налагодити стабільну роботу, як новостворений український карбованець, так і імперський рубль стрімко падали в ціні. Центральна рада виявилась повністю імпотентним органом, який переповнювали соціалісти, що не могли вирішити наростаючі проблеми, країна потребували сильної влади.
Цією сильною владою став Павло Скоропадський – аристократ, представник давнього і шанованого козацького роду, талановитий полководець генерал-лейтенант і сильна вольова особистість. Скоропадський став вагомою особою в українському політикумі ще на початку Української революції: у 1917 році він був командиром 34-го корпусу, який діяв на території України і був однією з найбільш боєздатних частин армії Російської імперії, що стрімко розвалювалась. Він підтримував дисципліну в своєму корпусі і боровся з більшовизацією війська. Вже літом 1917 була проведена українізація частини і реорганізація її в 1-й український корпус, який налічував 60 тисяч чоловік і був основою українського війська. В жовтні 1917 Скоропадського обирають Отаманом вільного козацтва. Скоропадський, на відміну від Центральної Ради, міг ефективно протистояти більшовикам, що й довів під час спроби більшовицького заколоту в Києві в листопаді 1918 р., коли перекрив рух збільшовизованим частинам 2-го армійського корпусу, і після невеликого бою роззброїв їх та відправив ешелонами в Росію.
Через велику популярність Скоропадського, який навіть на той момент не займав жодної політичної позиції і займався виключно військовими справами, Центральна Рада бачила в ньому загрозу для себе і чинила йому різні перешкоди в керівництві та забезпеченні корпусу. На початку січня 1918 року, коли над новоствореною Українською Народною Республікою нависала величезна більшовицька загроза через розходження з політикою Центральної ради та конфлікт з міністром військових справ, соціалістом і любителем Маркса – Миколою Поршем, Скоропадський йде у відставку з посади командира.
Нове командування не змогло втримати дисципліну в корпусі, і більшість солдат дезертирували, а найбоєздатніша частина українського війська, яка була спроможна відбити більшовицький наступ та захистити Україну, припинила своє існування. У березні 1918 року, коли Україна була звільнена від більшовиків, Скоропадський починає займатись політикою і створює з військових та землевласників опозиційну до Центральної Ради «Українську народну громаду». Разом з тим він залучився підтримкою монархіста-консерватора В’ячеслава Липинського та націоналіста Миколи Міхновського і їхньої Української демократично-хліборобської партії. Він починає готуватися до усунення Центральної Ради від влади.
До кінця квітня 1918 року Центральна Рада, яка була охоплена корупцією та не здатна розпочати виконання своїх зобов’язань перед німцями за військову допомогу, втрачає їхню підтримку; з’являється загроза того, що німецько-австрійське командування ліквідує українські органи влади і встановить свою окупаційну адміністрацію. Тому 29 квітня, попередньо отримавши гарантії нейтралітету від німецького командування після того, як Всеукраїнський з’їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського, Скоропадський здійснює державний переворот і розпускає Українську Центральну Раду. 30 квітня 1918 року українці прокинулись жителями нової Української Держави.
Здобувши владу, Скоропадський, на відміну від своїх попередників, починає проводити рішучі реформи. Було повернуто приватну власність на землю, як того хотіли Липинський і Міхновський, що гарантувало продовольчу стабільність та можливість виконання зобов’язань перед Німеччиною, які взяв на себе ще уряд Центральної Ради. Було створено Митну службу і укладено з Центральними державами «Угоду про мито», за якими встановлювались митні платежі, що вносились на кордоні. Німці з австрійцями не тільки розраховувалися зa поставлений хліб через договірні ціни, a й сплачували за нього мито — така була дивна «грабіжницька окупація». Створено Державний банк та введено в обіг нову стабільну валюту – гривню. Відбувалось державне фінансування підприємств, а з безробіттям боролись громадськими роботами. В державі наповнилась казна (про що Центральна рада могла тільки мріяти), відкривались нові банки та акціонерні компанії. Створювались по всій країні українські школи, засновувались нові університети, було створено Українську академію наук.
Гетьман створив регулярну стотисячну армію, адже розумів її значення для держави. Він проводив активну зовнішню політику – Українську Державу визнало майже 30 держав, велись переговори про приєднання Кубані на правах автономії до України. Якщо Центральна Рада відмовилась від Криму, то Скоропадський після проведення торгової війни в ньому змусив погодитись увійти до складу Української Держави.
Понад 7 місяців Україна була острівком стабільності і розвитку на просторах колишньої Російської Імперії, сам Скоропадський міг стати такою ж важливою фігурою для України як Маннергейм для Фінляндії, але йому на заваді стали політикани. Всі ті, кого Скоропадський усунув від державотворення через їхню некомпетентність, вирішили взяти реванш і усунути Гетьмана від влади, після чого вони бездарно втратили всі надбання Скоропадського – казна зникла за перший місяць правління Директорії, і ніхто не зрозумів куди, а з 100 тисяч солдат залишились боєздатними тільки 25, згодом була остаточно втрачена українська державність.
Гетьман Скоропадський безумовно видатна особистість в історії українського державотворення, він заслуговує на достойне вшанування як зі сторони українського народу, так і на державному рівні.