Потрібно відновити всі кримські інституції у вигнанні. В першу чергу, створити уряд і парламент Криму на підконтрольній території. Держава майже не фінансує медіа, які працюють на Крим. Цим займаються приватні особи, волонтери й уряд США. Про те, як треба працювати над поверненням Криму, ми поговорили з Андрієм Щекуном – координатором руху “Євромайдан. Крим” в 2013-2014 роках та співкоординатором «Координаційної ради організацій вимушених переселенців з Криму».
Над текстом працювала Марта Пугач. Опубліковано на сайті texty.org.ua
Президент та інші політики часто звужують поняття Криму до землі кримських татар. Випущений Міністерством інформполітики фільм про окупацію Криму “Спротив” також обмежує окупацію Криму трагедією кримськотатарського народу. Однак рух спротиву в Криму, який триває і зараз, – це не лише кримські татари, це всі кримчани, що відстоюють проукраїнську позицію.
Парламент і Уряд Криму на нашій території – тільки так можна боротися із окупацією
Потрібно відновити всі кримські інституції у вигнанні. В першу чергу, створити уряд і парламент Криму на підконтрольній території. Це важлива політична зброя у боротьбі з окупантом.
Це буде нашим контрнаступом на материку, а не лише пасивним споглядання за тим, як Росія забирає вишки «Чорноморнафтогазу», націоналізує майно, робить наполегливі спроби забрати у Київського патріархату церкву в Сімферополі тощо.
Людей для таких урядових структур вистачає. Рух “Євромайдан. Крим” ще в 2014-ому році ініціював проведення Всеукраїнських з’їздів вимушених переселенців з Криму. Їх відбулося два – в 2014-ому та 2015-ому роках. Тоді зібралися представники всіх політичних партій, а також представники Меджлісу кримськотатарського народу, й прості люди-біженці з Криму.
Ми задекларували одразу, що потрібно відновити всі кримські інституції на материку, тобто в Україні. На щастя, відновили Прокуратуру Криму, Службу Безпеки, Міністерство внутрішніх справ, відновлюється Фонд майна.
Ці установи діють у Херсонській і Запорізькій областях та в Києві. Процес вже почався, але він просувається занадто маленькими кроками.
Те ж саме із питанням резидентства на материку тих кримчан, які виїхали. Ще в грудні 2014 року депутати українського парламенту на заклик чотирьох співкоординаторів руху «Євромайдан-Крим» створили міжфракційне депутатське об’єднання “Крим”.
У меморандумі, який підписали представники «Координаційної ради організацій вимушених переселенців з Криму» з цим депутатським об’єднанням, одним із перших пунктів було скасування скандального закону “Про створення вільної економічної зони “Крим”.
Депутати підписалися під цим пунктом, але нічого не змінилося. Ми досі перебуваємо в статусі нерезидента. Зараз в Європейському Суді моя справа є першою в питанні нерезиденства, всі українські суди я вже пройшов.
Ред. (texty.org.ua) 27 вересня 2014 року набув чинності Закон “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України”. Для кримчан цей закон по факту досі означає, що громадяни із пропискою в Криму прирівнюються до нерезидентів України, і без отримання довідки переселенця мають юридичні проблеми із банківськими операціями.
Крім того, є ще ціла купа дуже простих речей, які конче необхідно зробити Уряду.
В першу чергу, спростити процедури перетину адміністративної межі з окупованим Кримом: потрібно надати можливість кримчанам перевозити на неокуповану частину України свої власні речі, якщо вони вирішили виїхати з Криму. Проект змін у постанову уряду Яценюка (№1035 – про обмеження поставок окремих товарів з окупованих територій в Україну – ред.) ще в лютому цього року був підготовлений та узгоджений зі всіма службами та міністерствами, але він не винесений на засідання Уряду.
А в довгостроковій перспективі потрібно зробити ще два кроки.
Перший – це механізм виборів у Верховну Раду Криму в екзилі, щоб всі бажаючі могли приїхати і проголосувати. Щоб провести такі вибори, зараз, якщо не помиляюся, достатньо внести зміни до закону про тимчасово окуповану територію і поставити їх на голосування у Верховній Раді.
Другий – це посилення кримських татар як партнерів у поверненні Криму. Для цього потрібно прийняти закон про корінні народи (Закон України «Про правовий статус кримськотатарського народу як корінного народу України»), для того, щоб закріпити механізми захисту прав кримськотатарського народу.
Не можу уявити, як можна прийняти спочатку зміни до Конституції і одразу ж надати статус кримськотатарської національної автономії, якщо в нас немає закону про корінні народи. Спочатку потрібно визнати кримських татар корінним народом і далі виходити з цього. Зараз же ми маємо лише Постанову Верховної Ради про визнання Меджлісу як представницького органу кримських татар.
Не забувайте про українців Криму
Якби наша розмова відбувалася пару тижнів тому, я б сказав, що сьогодні багато кримчан-українців переконані, що про них забули. І що державі їм немає чого відповісти. Але мою думку змінив виступ Петра Порошенка під час військового параду до Дня Незалежності.
«Окремо хотів би привітати із святом Незалежності, і це дуже важливо – українських патріотів в анексованому Криму і на окупованому Донбасі! Дорогі мої, ми вас любимо і ми про вас пам’ятаємо і наполегливо боремося за ваше повернення в Україну! І наголошую – робимо це політико-дипломатичним шляхом тому, що думаємо про вас», – ці слова говорять про те, що в питаннях Криму з’явилося місце не лише кримським татарам.
Але за словами мають стояти дії. А в питаннях деокупації сьогодні зроблено критично мало.
Ми два роки говорили, що нам потрібне Міністерство з питань Криму. Нарешті в квітні 2016 року воно з’явилося (Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України – ред.), але поки не можна сказати, що воно функціонує.
За п’ять місяців ми не помітили жодної діяльності Міністерства. Схоже, міністерство повторює шлях Державної служби з питань Криму, котра ні на що не впливала, і не змогла провести через рішення Уряду жодних розпоряджень.
Раніше в держслужбі при призначенні керівників активно просувалася позиція Меджлісу. Тому це стратегічна помилка самих представників кримськотатарського народу. Аслан Омер Киримли (Голова Державної Служби України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя з травня по серпень 2015-ого року, і Урядовий уповноважений з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя з серпня по листопад 2015-ого року – ред.) та Наріман Устаєв (Голова Державної Служби України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя із серпня 2015-ого по квітень 2016-ого року – ред.) не змогли за два роки організувати діяльність Дерслужби.
А 1-й заступник Міністра Юсуф Куркчі знову був обраний не на конкурсній основі, як би це мало відбуватися. Це результат того, що повноцінної державної політики в питанні Криму просто не існує.
Меджліс та українці в Криму
Ви запитуєте, чи кримськотатарський народ міг відіграти більшу роль в акціях разом із іншими кримчанами? Тут не треба відокремлювати кримськотатарський народ і всіх інших, хто стоїть на проукраїнських позиціях. Так само, як і віддавати роботу по поверненню Криму лише кримським татарам, чи зводити всю політику до створення кримськотатарської автономії.
Кримські татари та проукраїнські активісти інших національностей – партнери в боротьбі за повернення Криму. Рух “Євромайдан-Крим” долучався до всіх акцій, які проводив Меджліс на півострові.
Постійною проблемою є брак координації між українською громадою та кримськими татарами, і їх представниками – “Координаційною радою організацій вимушених переселенців з Криму” та Меджлісом кримськотатарського народу.
Мітинг «Євромайдан-Крим», 7 грудня 2013 року.
Джерело – Радіо Свобода
Кримських татар завжди намагалися розколоти, ще до захоплення півострову російськими військами. Тому не дивно, що всередині кримськотатарської громади є опозиція до Меджлісу.
У кримських татар є дві позиції. Перша: ми – за Україну, і друга – що має бути кримськотатарська єдина національна автономія.
Але є й інші позиції. Наприклад, Заур Смірнов, Ремзі Ільясов – члени Меджлісу – співпрацюють з окупованою владою, із Русланом Бальбеком – заступником голови Ради Міністрів Криму, який є активним противником Меджлісу. Є колаборанти і серед українців, росіян – громадян України. І їх досить багато.
І тут нам дуже не вистачає закону про відповідальність за колабораціонізм. Ми повинні чітко визначити, хто яку присягу державного службовця зрадив співпрацею із окупантом та в який спосіб притягувати до відповідальності колабораціоністів.
Цей закон потрібен вже зараз, а також буде потрібен, коли ми повернемо Крим, щоб знати, що ми будемо робити з тими людьми. Ми це задекларували ще на першому з’їзді вимушених переселенців з Криму.
Моніторимо, констатуємо, висловлюємо стурбованість
Уся державна політика щодо переселенців і повернення Криму полягає лише у виплатах грошової допомоги на оренду житла переселенцям: 884 грн – пенсіонерам та дітям, 442 грн – працездатним. Це не є здорова соціальна політика.
Переселенці з Криму – це люди, що виїхали не через страх бути вбитими. В переважній більшості – це ті, хто не готовий жити в іншій ментальності. В певному сенсі – це українська еліта Криму. Держава мала б залучити таких людей до роботи на найбільш складних напрямках – реформування, боротьба з корупцією, впровадження інновацій.
Рух “Євромайдан. Крим” направлений на політичні питання деокупації Криму, а не підтримку переселенців. Але невирішені соціальні проблеми – це і політична слабкість також.
В 2014-ому році ми з боями добилися написання й ухвалення закону про внутрішньо переміщених осіб. У грудні минулого року з порушеннями цього закону було ухвалено соціальну комплексну програму. Але фінансування немає.
Важливо почати вирішувати не лише соціальні проблеми, а й політичні. І тут без держави не обійтися. Влада має побачити тих людей – українців і кримських татар, і представників інших національностей, які готові допомагати в політиці та аналітиці.
Бо окупант веде себе, як господар, він розколює і кримськотатарську общину, і проукраїнські налаштованих кримчан, він змушує людей працювати на нього. А ми тільки моніторимо, констатуємо, висловлюємо стурбованість.
Фільм “Крим. Спротив”:
Інформаційний простір Криму переселенці створили практично самі. Без найменшої дії Міністерства інформполітики.
Майже всі проекти, які зараз працюють – це проекти недержавні. АТР – кримськотатарський телеканал, створений приватними особами (Чубаров та Іслямов та інші). Телекомпанія Чорноморка, яка нещодавно відновила свою діяльність, теж приватна (власник Андрій Сенченко). Інтернет видання “Крим.Реалії” – проект Радіо Свободи, його оплачує уряд США.
Кримчани створили свій громадський ресурс – інформаційну агенцію “Голос Криму”.Сьогодні єдине ЗМІ, яке повністю фінансується державою – це газета “Кримська світлиця”, яка після виїзду з Криму почала видаватися з червня місяця.
Люди працюють часто на волонтерських засадах. Але як довго може виходити в ефір радіопрограма «Голос Криму» на Українському радіо, коли вже другий рік поспіль її ведучі-кримчани не отримують жодної зарплати за це? Перший заступник міністра інформаційної політики – кримчанка, а Міністерство не бачить цієї проблеми.
Історія спротиву
У березні 2014-го року рух “Євромайдан. Крим” перетворився в рух спротиву окупації.
Остання акція, яку організовували кримські татари, відбулася 26 лютого 2014-ого року. На той момент – момент окупації Криму – татари продемонстрували свою єдність з українським народом. Шістсот людей було від руху “Євромайдан. Крим”, вийшли на мітинг, щоб Верховна Рада Криму не проголосувала за рішення, які несли б небезпеку Україні.
Фактично, рух “Євромайдан. Крим” перетворився в рух спротиву окупації. Це сталося тому, що ми почали протидіяти однобічному висвітленню подій в Криму міжнародними журналістами.
Тоді вони писали лише про одну сторону – проросійські акції. Привернути увагу міжнародних журналістів було нашою ключовою місією.
Андрій Щекун – координатор руху “Євромайдан. Крим”
в 2013-2014 роках та співкоординатор «Координаційної ради
організацій вимушених переселенців з Криму»
На першу акцію 1 березня вийшло 40 людей. Журналістів було набагато більше, ніж самих учасників – до двохсот. Люди боялися виходити, й небезпека була реальною. Але на другий день вже вийшло 200 людей. І далі пішло по наростаючій. А потім з’явилася ще й ініціативна група “Жінки за мир”, які ходили підтримувати солдат у військові частини.
Одна з найпотужніших акцій відбулася восьмого березня, в парку Салгирка і одночасно біля пам’ятника Григоренко в Сімферополі. Тоді вийшло близько однієї тисячі молоді.
Ми отримали інформацію із Ради Міністрів Криму, що учасників акції готуються бити організовані проросійські групи з битами, і ми відвели людей до військової частини на Карла Маркса. Багато хто про це не знає, але так нам вдалося уникнути сутичок, від яких нас відділяли 2-3 хвилини.
Своєю паствою до акцій руху “Євромайдан. Крим” долучалася і Кримська єпархія Київського патріархату в місті Сімферополі та архієпископ Климент. Це єдина церква в Криму, яка не переєструвала свій статут і організацію на окупованій території.