Патріотичні вірши харківської студентки Ірини Лаби

“Згадка про Майдан”

Вже рік пройшов, а все ж таки болить.
Ці рани не загояться ніколи.
Перед очима ще Майдан стоїть
І просять люди в Бога допомоги.
У пам’яті лишились барикади,
І беркут той, що лупцював народ.
Жахливі дні і ночі на Майдані.
Там кожна мить складалась з перешкод.
Та перешкоди ті, ми подолали,
За це віддавши власне життя.

Співавши гімн, за незалежність ми стояли,
А снайпер нас вбивав без співчуття.
Палали шини, шумові гранати,
Коктейлі Молотова йшли у хід.
Там за свободу полягла “небесна варта”,
Лиш залишивши на землі кривавий слід.
І ось та мить, коли ми згадуємо їх,
І плаче на колінах сива мати.
Вона ще вірить в те, що син її живий,
Що беркут злий не зміг його здолати.
Ми пам’ятаємо кожного героя,
Що віддавав своє життя за Україну,
Ми пам’ятаємо Сергія Нігояна,
Він перший, хто поліг у домовину.
Страшна зима, що так змінила нас,
Залишиться у пам’яті назавжди,
“Небесна Сотня” спочиває в небесах,
За землю рідну своє життя віддавши.

“Діалог двох країн”

Зустрілись якось на кордоні
Країни дві, дві подруги колишні.
Одна була така крута, мажорна,
Уся в намисті, коси пишні.
Про другу зовсім так не скажеш,
Вона була вся змучена, побита…
В її очах видніли сльози,
І шрамами все тіло було вкрите.
– За що, скажи, дітей моїх вбиваєш?

Промовила одна і почала розмову:

– Нащо війну ти проти мене влаштувала?
Ти скривдила мене і мою мову.
– Ти думала, что мы еще подруги?
Да нет, давно ты стала мне врагом.
І підійшовши ляснула по щоці:
– Ну что, не ожидала ты такой облом?
– Та як не соромно тобі таке казати?

І знову покотились в неї сльози:
-Тобі не дам себе я зруйнувати,
Не дам обрізати свої я коси.-
І узявши свою зброю в руки,
Росія впевнено зробила крок:
– Ну что, подруженька, здавайся, Сейчас нажму я на курок.
– Стривай! – промовила до неї Україна:
– І перед тим як будеш ти стрілять…
Перед тобою я ні в чим не винна,
Тобі я дещо хочу ще сказать…
– Насправді, подруго, мені тебе шкода.
В твоєму домі цар всіма керує,
А в мене демократія панує,
Народ за незалежність майдан цілий збирає.

Ти маєшся від заздрощів щодня,
За те, що увесь світ мене підтримав
За те, що діти мої – справжні патріоти,
Скандують “Незалежна Україна”.
Ти в мене підло вкрала Крим.
Тепер ще хочеш і Донбас забрати?
Не сподівайсь, цього не буде,

Народ не дасть мене зламати.
Тобі рабом ніколи я не буду –
І підійшовши блище до Росії:
– Давай стріляй, заламуй мені руки,
Тобі здаюсь сама, нема в мені вже сили.-
На що їй та відповіла:
Народ твой мерзкий и гнилой,
И ты сгниешь с ним в одной яме.
А я же буду процветать,
Не затоптать меня ногами.-
І тільки вимовити встигла,
Аж раптом до землі припала…
Від злості вся почервоніла,
Закривши очі, руки склала.
Тоді моя країна встала,
Розправив плечі, розпустила коси…
До рук взяла усміхнену малечу,
Побігла по траві зеленій боса.
Зраділа, усміхнулась Україна,
Що згинули ці кляті вороги.
І небо стало синє-синє…
І сонце запалало навкруги!

* * *
У новорічну ніч, коли проб’є дванадцять,
Не поспішай до столу одразу святкувать.
Згадай того солдата, що у запеклім бої,
Теж мріє мирно жити, радіти і кохать.

Тобі так тепло вдома у цей зимовий вечір,
І на столі твоєму шампанське й олів’є.
А в нього мерзне тіло у крижанім окопі
Він їсть бридку мівіну й холодну воду п’є.

Цей Новий рік зустрінеш ти у родиннім колі.
Та й в нього є дружина й маленькеє дитя,
Але нажаль не з ними у цю святкову пору.
Він бореться й воює за наше майбуття.

У цю казкову нічку ти подивись на небо.
Там зірочки палають, то є наші герої.
Згадай усіх загиблих, хто ліг у домовину,
Та помолись за тих, хто вижив у двобої.

Ти загадай бажання, міцне таке бажання:
Щоб мир прийшов в країну і не було війни,
Не гинули щоб люди, солдати наші славні,
Щоб дітям нашим снились лиш кольорові сни.

Лаба Ірина (31.12.14.)

“Полоненому “кіборгу”

Ти йшов вперед, крізь постріли і “гради”,
Ти йшов крізь страх і біль, та не здавався.
Тебе цькували ті москальські гади.
Та все одно ти далі йшов і посміхався.

Ти вистояв цей “коридор ганьби”
Коли кричали і сміялись над тобою.
Ти йшов вперед, ти йшов на зло юрбі
Хоч і з опущеною нині головою.

Тебе кати зараз тримають у полоні,
Та ти відважний, маєш витримати все .
Настане час, прийде їм Божа кара,
Сволота ця заплатить за усе.

Ти “кіборг”, воїн, ти герой країни,
Пройшов пекельний бій в найтяжчий час.
Боровсь за волю і майбутнє до загину,
Своє життя готов віддать заради нас.

Пишаюсь і вклоняюсь пред тобою,
Мою молитву в серці збережи своїм.
Молюсь за тебе, мій хоробрий воїн.
Тебе благаю я, ти повернись живим.

Лаба Ірина (23.01.15.)

“Терористам-москалям”

Червоний сніг і чорне небо,
Летять снаряди поміж вас
Війни в Донбасі нам не треба
Не йдіть зі зброєю до нас.

Москальські іроди прокляті
Кого прийшли ви захищать?
Ви нам давно уже не браття,
До нас прийшли ви убивать.

І не відмити ваші руки,
Які по лікоть у крові.
На вас чекають довгі муки,
Горіть вам все життя в вогні.

Бо українці не пробачать
Ніколи вам цієй війни.
І ваші матері заплачуть
Як привезуть вас у труні.

Лаба Ірина (25.01.15.)

“Таких як ви, чекають все життя!”
Таких як ви, чекають все життя!
Відважних, мужніх воїнів країни.
В потертих берцях, стомлений в боях,
Без відпочинку захищаєш Батьківщину.

Ще зовсім юний, молодий іще солдат,
Та впевнена, душа твоя зі сталі.
В руках своїх стискаєш автомат,
На зло рашистам йти повинен далі.

І знову чути постріли і “гради”
І крик товариша: “Нам слід в атаку”.
Скривавлені стоять лиш барикади,
Чимало полягло вас там, в байраку.

Ти молодий, тобі ще жити й жить,
Та добровольцем ти пішов за Україну.
Від тих снарядів аж земля дрижить,
А ти із ворогом воюєш до загину.

І сльози матері: “Прошу тебе, не йди!”
“Хто, як не я, піде до того бою?
Країну нашу охопили вороги.”
І все ж таки пішов, узявши зброю.

Та головне, щоб повернувся ти додому,
І обійняв свою рідненьку матір.
Лиш мама незважаючи на втому,
Готова все життя тебе чекати.

Таких як ви, чекають все життя!
Додому повертайтесь з перемогою
Живим чекаємо  кожного бійця!
Вертайтесь швидше, найкоротшою дорогою.

 

Лаба Ірина (2.02.15.)

“Найкращим воїнам АТО”

Найкращі воїни убогої держави,
Мир зберігаєте високою ціною.
Вам не потрібні ні медаль, ні слава.
За землю рідну ви стоїте стіною.

На фронті не стуляєте очей,
Міцно тримаючи гвинтівку у руках.
Можливо це остання із ночей,
Та ви тримаєтесь переборовши страх.
В окопах зустрічаєте світанки,
Коли життя надламує вам крила.
І йдуть на вас тих окупантів танки.
Ви мужньо стоїте, хоч і нема вже сили.

Свистять гармати, луплять щохвилини,
Та ви до пострілів напевно звикли вже.
Навколо сморід диму і руїни.
Лише молитва вас там береже.

Вже скільки крові втрачено війною,
Скільки сердець розбитих, горя й сліз…
Безглузда боротьба іде за волю,
Поки сидять чини продажні скрізь.

Лиш переповнені гудять усі вокзали,
То їдуть хлопці на передову.
Перемагайте і вертайтеся назад ви.
Разом країну побудуємо нову.

Вертайтеся, ми будемо вас чекати,
Після боїв тяжких і вражого прицілу.
Я дякую вам, дорогі солдати,
Що захищаєте мою ви Батьківщину!

Лаба Ірина (31.03.15.)

P.S. Цей вірш присвячується найкращим воїнам 24 львівської бригади 2 батальйону.

***
Пустинні провулки, криваві дороги
Заплакане небо зривалось на крик.
Червоними маками вкриті пороги І вітер,
мов хвиля, за хмарами зник.

Порожні будинки, розтрощені вулиці.
Там ліхтарі почорніли у мить.
Маленьке дитятко до матері тулиться,
Від вибуху “градів” малеча не спить.

Дитинство загублене, втрачена доля,
І місто як привид блукає вночі.
Віками страждали боровшись за волю.
Хто ж дасть нам від щастя чарівні ключі?

Якби ж то всі люди були розумнішими,
Не було б ні воїн, ні горя, ні сліз.
Змінилось життя і стали б ми іншими,
І щастя людське панувало би скрізь.

Лаба Ірина (4.05.15.)

Лаба Ірина ©