Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Герой України.
Народився 6 січня 1938 в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. Згодом сім’я переїхала у Донецьк. Після закінчення школи вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури на Кіровоградщині, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. У 1961–1963 роках викладав українську мову та літературу в Горлівці. Згодом був підземним плитовим на шахті ,,Жовтнева,, в Донецьку. Працював редактором газети ,,Соціалістичний Донбас,, який видавав Українською мовою. У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова ,,Тіні забутих предків,, у кінотеатрі ,,Україна,, в Києві взяв участь в акції протесту разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. У 1965 році одружився з Валентиною Попелюх. 1972 року став учасником Української Гельсинської Групи з прав людини. Через дисидентство був засуджений на 5 років і 3 роки заслання. У травні 1980 року був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. 28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, за офіційними даними причина смерті зупинка серця. Та за свідченнями співкамерників-
політв’язнів помер Василь Стус після побиття наглядачами.
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області. У 1989 року Василя Стуса перепоховали на Байковому кладовищі у Києві. У 1990 році посмертно реабілітований. У 2005 році Василю Стусу присвоєно звання Герой України.