Нікіта Тітов – український художник, плакатист, ілюстратор. Найбільшу відомість здобув завдяки своїм роботам на актуальні теми сьогодення.
Війна, захист країни, здатність людей об’єднуватися та допомагати один одному, збереження пам’яті – все це знаходить втілення в його лаконічних та промовистих малюнках. Звісно, що і після повномасштабного вторгнення свого підходу художник не змінив.
24 лютого наше життя змінилося кардинально у зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії. Яким було 24 лютого особисто для вас?
У грудні місяці ми з мамою переїхали з Харкова до Києва. Я дуже сумував за Харковом, за своїми друзями, але не було можливості приїхати і побачити їх. 23 лютого я таки наважився. Приїхав вечірнім, зустрівся з подругою. Ми гуляли нічним Харковом майже до ранку. О п’ятій прогриміли перші вибухи. Стало одразу зрозуміло – вторгнення… Хоча розуміння його неминучості було раніше. Але це був шок, розум відмовлявся вірити.
Змінилося все і для всіх. Війна перестала бути чимось далеким десь там на сході, як багато хто вважав. Тепер вона в кожному будинку, сім’ї, вона завдає багато болю, вона зруйнувала плани та мрії, вона руйнує та забирає життя. Але війна нас об’єднала, зробила сильними та дала незламну віру в Україну. Люди прокинулися та стали іншими. Біль і гордість – ось два слова, якими я можу описати свої почуття.
Часто ваші роботи є реакцією на певні події в Україні. І повномасштабна війна не стала виключенням. Розкажіть, будь ласка, про це.
Зараз я як ніколи відчуваю себе на своєму місці. Я розумію, що те, що роблю, має значення, що воно дуже потрібне. Найбільший стимул для мене – це не визнання. А розуміння того, що я зміг відобразити думки багатьох людей, що просто знайшов їм художній образ. Відчуття того, що багато хто так мислить і відчуває, надихає, надає віри і сил. Віра – це пальне для життя. І те, чим нам усім зараз потрібно ділитися. Я радію, як багато художників включилося в цей процес, скільки сильних робіт з’явилося. Разом ми сила!
Взагалі, як це – творити в такі непрості часи? Особливо порівняно з тим, як це було в мирному місті…
Малювання для мене – це не робота. Скоріше спосіб мислення та невід’ємна частина життя. У мене є проблеми зі здоров’ям, тож малювання це ще й своєрідна терапія, підтримка. Я намагаюся створювати образи, які не несуть внутрішньої руйнації. Так, вони можуть бути болючими, але я завжди хочу створювати надію, давати її самому собі. І так виходить, що й іншим. Я вірю в те, що роблю, намагаюся бути щирим. І я дуже щасливий, коли розумію, що багато людей це відчули. Просто зараз це стало потрібним в десятки разів більше.
Розкажіть, будь ласка, трохи про ваші роботи після 24 лютого.
Мені важко сказати про них щось більше, ніж вклав у кожну. Я вкладаю все, що відчуваю: біль, гордість, віру, надію, повагу. Я просто хочу все це передавати, фіксувати кожен момент та свої почуття. Просто хочу цим ділитися.
Творчі люди нерідко реагують на події, які відбуваються навколо. Музиканти, художники, поети – у кожного свій спосіб самовираження. Розкажіть, які переваги надає малюнок? Як він допомагає показати свою позицію?
Що стосується мистецтва, то зараз стався такий вибух. Дуже багато митців вісім років жили та не відчували, що в країні йде війна. У них були якісь інші справи, війна була дуже далеко від них. А зараз вони це все відчули на собі. І вони це пережили, вони це переживають зараз. З’явилося дуже і дуже багато мистецького продукту, пов’язаного саме з війною, саме з тими подіями, які зараз відбуваються. Я думаю, що це дуже важливо. Бо насправді у нас існував певний вакуум. Але зараз все змінилось. Хоча мені більше хотілося бачити твори, які можуть підтримати, дати людям надію. Зараз всім болить і мистецтво відображає цей біль. Я розумію, що це відчуття авторів. Але все ж таки, на мій погляд, дуже не вистачає трансляції думок, які могли підтримати людей.
Які переваги дає малювання – важко сказати. Я здебільшою займаюся плакатами. Чи просто малюю на тему того, що відчуваю. Малюнок – це принаймні для мене дуже проста форма, яка дозволяє донести думки, почуття, стани чи настрої. І люди це сприймають чітко, глибоко, через себе. Це просто можливість поговорити з глядачем.
Ваші малюнки часто прості та лаконічні, проте потрапляють точно в ціль. Ви свідомо обрали такий формат?
Так. Для мене дуже важливо, щоб та думка, яку я закладаю, була зрозумілою. Мені не цікаво бути таким собі незрозумілим генієм. Я доволі проста людина. І в своїй творчості мені дуже важливо, щоб те, що я хочу сказати, було зрозумілим.
На ваш погляд, митець таки має якось реагувати на події? І взагалі – чи поменшає людей, які стверджують, що “мистецтво поза позліткою”?
Зараз не можна сказати, що мистецтво поза політикою. Бо війна прийшла в життя кожної людини. І митця так само. Вже ніколи не скажеш, що мистецтво поза політикою. Я думаю, що це відчули на собі всі. І політика так чи інакше прийшла в мистецтво. Просто кожен митець має свої розуміння, свої відчуття, свої думки. Кожна людина переживає ці події по-своєму. І говорити, що вона повинна робити так чи інакше, транслювати ті чи інші думки – це не зовсім правильно. Бо кожна людина може передати те, що відчуває такими засобами, якими може. Особливо митець.
Які реакції на ваші роботи ви отримуєте зараз? І в Україні, і, можливо, за її межами?
Нещодавно я зрозумів, що мої глядачі – це не шанувальники, а однодумці. Саме так я відчуваю. Я дуже пишаюся тим, що їх у мене стає більше, дуже пишаюся тим, що роблю свій внесок у нашу країну. Я народився не тут, але в якийсь момент відчув, що хочу бути невід’ємною частиною країни та навіть її культури. Заради свого сина, своїх батьків, близьких друзів та всіх тих людей, які мали на мене вплив. Те, що мої роботи розходитися по світу для мене насправді не так важливо. Мені набагато важливіше чути, що Нікіта Тітов – український художник. Незважаючи на все, що переживає зараз Україна, той біль і втрати, зараз немає такої другої країни у світі, яка б викликала стільки поваги та захоплення. Україна – це гордість! Ми переможемо!
Юлія Гуш
Друзі, наша волонтерська група «Намет «ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»» комплексно допомагає як військовим, так і цивільним та їх чотирилапим друзям. На нашому рахунку і допомога необхідними речами, і евакуація мирних мешканців з-під обстрілів. Сам намет встановлено 14 вересня 2014 року на Майдані Свободи. Там він знаходиться і до сьогоднішнього дня. Наш намет пережив величезну кількість подій включно з вибухом російської крилатої ракети. І ми існуємо не тільки як символ, але і як дієва волонтерська група. У нас є власні сторінки в мережах Instagram, Telegram та Facebook. Для забезпечення подальшої нашої діяльності нам потрібна допомога як військовою амуніцією, так і грошима.
Карта гривня
5375 4141 2135 2602
Монобанк
Карта і IBAN доллар
5375418811247535
IBAN: UA413220010000026204326499947
Карта і IBAN євро
5375419907242356
IBAN: UA423220010000026203326495113
Поповнення за посиланням
PayPal
Борис Редін
P.S. Про потреби можна прочитати тут