Є дати, які не визначаються на державному рівні, але без них неможливо уявити собі справжніх українських патріотів часів боротьби за Незалежність.

Історична подія – перевезення праху Тараса Шевченка із Петербурга на Батьківщину та перепоховання його на Чернечій горі в Каневі – завжди була символом народного спротиву режимові. Щороку за радянські часи після 22 травня в Україні когось обов’язково звільняли з роботи чи виключали із вузу. У цей день в 60-70 роки минулого століття кожен, хто наважувався покласти квіти до пам’ятника великому Кобзареві, ризикував бути арештованим, а шевченківські слова «Хай нас по тюрмах саджають» стали гаслом визвольного руху.

«На жаль, у цьому році ні влада, ні опозиція, ні громадські організації патріотичного напрямку не згадали про Тараса, жодних шевченківських заходів у місті не проводилось, тому активісти Євромайдану вирішили прийти до Кобзаря і просто поклали квіти до пам’ятника українському пророку», – зазначив Володимир Чистилін.

Удень кілька активістів «Просвіти» на чолі з Валентиною Овод також зібрались у монумента Тарасу. Але квітів, які принесли вони, вже ввечері, не було. Хтось таки дуже не хотів, щоб у цей день згадували Тараса Григоровича. Селфі у вишиванках, паради і марші, урочистості під телекамери – це одне, але мати Шевченка в серці ознака справжніх патріотів.

Фото звідси
https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1976852702534105.1073741945.100006281838341&type=1&l=3cd96eb9d2