22 квітня – День Народження Героя Небесної Сотні. харків’янина Владислава Зубенка. Як і всі попередні роки, збираємося в цей день разом покласти квіти на його могилу. Вшануємо пам’ять хлопця, що загинув під час подій Революції Гідності у лицарських обладунках, закриваючи щитом поранених під час обстрілу. Збираємось 22 квітня 2019 року о 17-00 біля пам’ятника Ярославу Мудрому (ст. м. Пушкінська).

Подія: https://www.facebook.com/events/2181254518619085/

Владислав Зубенко мав активну громадську позицію, був прихильником ВО «Свобода». Брав участь у патріотичних акціях протесту: на підтримку родини Павличенків, пам’яті героїв Крут. Разом з побратимами він щодня приходив на Євромайдан у Харкові. Іноді виступав з промовами про прагнення справедливості та кращого майбутнього для України. Після кривавих подій 18 лютого, Влад зустрів побратимів на Харківському Євромайдані і повідомив їм про своє рішення їхати до столиці. На сторінці в соціальній мережі залишив повідомлення, що на Майдан поїхав, «тому що це мій вибір». З собою взяв лицарські обладунки.
Дорога до Києва зайняла 18 годин автомобілем, довелось об’їжджати блокпости та міліцейські кордони. На майдані Влад зміцнював барикади колесами, бруківкою, мішками з камінням. Спати доводилось де прийдеться. В одному з останніх записів в соціальній мережі Влад закликав усіх на Майдан: «люди, люди… 10 тисяч на всю Україну знайшлося сміливців… Вилізьте від комп’ютерів, на майдан пройти можна! Решта дивляться реаліті-шоу по тв». На кадрах із Інститутської зафільмовано, як Владислав, Юрій Паращук, Євген Котляр, накрившись щитами піднімаються вгору, щоб забрати поранених. Згодом всіх трьох харків’ян не стало. Першим загинув Юрій Паращук. Євген, який зазвичай ішов першим, був поранений у стегно; коли медики робили йому перев’язку, снайпер дострелив його пострілом у шию. Влад Зубенко отримав кулю, закриваючи щитом і тілом ноші з пораненим, якого медики виносили сходами до готелю «Україна».
Батько не міг додзвонитись Владиславу, о 12:00 на дзвінок відповів незнайомий, сказавши, що Владислава тяжко поранено. В живіт Владислава потрапила куля від АК-74 (калібр 5,45 мм). Вона зачепила печінку, нирку, легеню і нервові закінчення хребта, пробивши діафрагму. З поля бою непритомного хлопця відтягли його побратими і передали в готель «Україна» лікарям. Відвезти його в лікарню можливості не було — швидкі на Майдан не пускали. На допомогу прийшли волонтери Богдана Пеняк, іноземці Уляна і Марко Супрун (вони розмовляли англійською). Це подружжя переїхало в Україну через тиждень після початку Революції Гідності. Чоловік народився в Канаді, а дружина — у США. Уляна — лікар, тож професійно оцінила становище Влада (у 2016 році її призначено в. о. міністра охорони здоров’я). Вони повезли хлопця не в найближчу 17-ту Київську лікарню, яка на той час була вже переповнена, а в Солом’янську клінічну лікарню № 4. Там він був одним із перших майданівських пацієнтів. Владиславу повідомили, що Янукович втік з країни. Наступного дня йому стало гірше, відновилась кровотеча. Після операції у нього залишилася половина печінки. Влад боровся за життя вісім днів. Він постійно приходив до тями. Хлопцю зробили кілька операцій, видалили частину печінки. Його збиралися відправляти на лікування в Німеччину чи Ізраїль. Але почалося запалення легенів, відмовили нирки. Влад був перевезений з Київської міської клінічної лікарні № 4 до реанімаційного Інституту серця 28 лютого 2014 року о 14.30. О 16:45 хвилин серце Владислава зупинилось.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Зубенко_Владислав_Віталійович