Микола Гнатовський: «Не так багато залишається злочинів, які ще не вчинила росія»

Жодні правила ведення війни для росії не писані. Більшість з нас пересвідчилась в цьому за два місяці повномасштабного вторгнення. Масштаб воєнних злочинів російської федерації надзвичайно великий. Як відмічає перший віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Микола Гнатовський, це зовсім не ексцеси окремих виконавців. Мова йде про характер ведення війни.

Ми все більше дізнаємося про воєнні злочини росіян. Яких масштабів вони досягли на сьогоднішній день? Наскільки причетна військова та політична верхівка росії до вчинення цих злочинів?  

Масштаби нам ще належить зрозуміти. Сьогодні ми володіємо лишень частиною інформації, зокрема зі звільнених українськими військами територій. А також інформацією, яка надходить із місць бойових дій. Але масштаб злочинів надзвичайно великий. Дати йому оцінки можна виходячи суто з тієї статистики, яку наводить Офіс генерального прокурора України. А там йдеться про тисячі епізодів воєнних злочинів. Попередня доповідь, яку підготували експерти так званого московського механізму ОБСЄ теж вказує, що масштаб цих злочинів надзвичайно великий. А це наштовхує на висновки, що то не ексцеси окремих виконавців. Йдеться про певний характер ведення війни. І військове та політичне керівництво держави, як мінімум, про них обізнане.

Якщо воно не надавало прямих наказів вчиняти ці злочини, то принаймні про них знає. І немає жодної інформації, що російська сторона їх хоча б якось розслідує. За майже два місяці цієї фази війни не було такого, щоб вони хоча б когось притягли до відповідальності. А це, згідно до міжнародного права, дає підстави говорити про відповідальність командирів та начальників за вчинення цих злочинів.  

Які пункти Міжнародного гуманітарного права росія вже порушила? І яка відповідальність передбачена за вчинення цих злочинів?

Та інформація, яку фіксують міжнародні незалежні експерти і те, про що говорить Генеральний прокурор України – це все належить до воєнних злочинів, визнаних міжнародним правом. Наприклад, той перелік злочинів, які містить стаття восьма Римського статуту міжнародного кримінального суду. Не так багато залишається воєнних злочинів, які ще не вчинені. На жаль. Хоча там десятки окремих складів злочину. Ідеться про порушення основоположних засад Міжнародного гуманітарного права. Таких як заборона військових нападів, скерованих на цивільних осіб та цивільні об’єкти. Йдеться про порушення принципу поваги до поранених, хворих, до цивільного населення, до військовополонених. Тобто їх вбивають, їх катують, їх ґвалтують. А це все належить до найсерйозніших порушень.

Відповідальність існує на двох рівнях: на рівні держави (у даному випадку російської федерації) та на рівні окремих індивідів. Тобто конкретних осіб, які ці злочини вчиняють. Або їхніх командирів, які наказують це робити або толерують вчинення злочинів без будь-яких серйозних заходів впливу на порушників. Відповідальність держави має міжнародно-правовий характер. Вона зводиться до зобов’язання припинити порушення, притягти винних до відповідальності, надати відповідні компенсації жертвам тощо. А відповідальність кримінальна полягає у тому, що винні мусять отримати відповідне покарання. Як правило, у вигляді тюремного ув’язнення та позбавлення волі на достатньо тривалі терміни.

Нещодавно Україна та декілька інших країн визнали, що те, що коїть росія на українських землях, є геноцидом українського народу. Єдине питання – як це можна буде довести ? Якими наразі є очікування від Міжнародного кримінального суду? 

Геноцид належить до числа злочинів, пов’язаних з масовим насиллям. Ці злочини так чи інакше мають стосунок до різних звірств, які вчиняються під час збройного конфлікту або інших ситуацій масового насильства. Йдеться про вбивства, винищення людей, завдання серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди душевному здоров’ю (як ті ж зґвалтування) тощо. Але у випадку геноциду все це вчиняється з метою повного або часткового знищення певної національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої. І заяви Верховної ради, і заяви інших держав світу та окремих політиків сьогодні в основному концентруються довкола наявності в російської федерації плану щодо знищення українців як політичної нації. Тобто знищення як національної групи людей, які належать до українського громадянства. І які разом будують Україну та українське суспільство незалежно від їх етнічного походження, незалежно від того, якою мовою вони спілкуються в своєму приватному житті і яку релігію сповідують.

Тобто доведення геноциду вимагає доведення спеціального геноцидального умислу. У даному випадку – щодо знищення національної групи як такої. І про цей умисел, на жаль, можуть свідчити численні заяви Путіна про те, що українців не існує, що вони нічим не відрізняються від росіян, що українці – це нацисти, яких треба «денацифікувати» і так далі. І також його пропагандистів, які говорять про деукраїнізацію України. Зокрема про заборону українства як такого, заборону української мови і навіть заборону назви «Україна». Так що нищення української мови, пам’яток культури, української історичної спадщини – це все чинники, які також можуть свідчити, що ці вбивства та насильство відбувається саме з таким планом – знищити українців як національну групу.

А це вже повинно доводитись в міжнародних судових установах. Це дуже серйозний склад злочину, який потребує прямого умислу. Причому подвійного. Це прямий умисел вчиняти вбивства та інші акти, спрямовані на знищення групи. Це також прямий умисел знищити групу як таку. Це непросто довести. Питання не в тому, щоб зараз в суді доводити факт вчинення геноциду. А в тому, що коли ми побачили, що це реальна загроза, вжити всіх заходів, щоб запобігти масштабному геноциду. У якому, не дай боже, гинутиме значно більше людей, ніж навіть зараз.  

Чи чинила рф аналогічні злочини на території інших країн? І чи понесла за це хоча б якусь відповідальність?

Знаєте, я не берусь це коментувати. Тому що інформація однаково доступна і для вас, і для мене. Російська федерація звинувачується у вчиненні багатьох воєнних злочинів в Сирії. Але це треба доводити. І там вже тривають відповідні міжнародні процеси. Про це варто буде говорити, коли вони завершаться. Хоча процеси достатньо повільні. Звісно, всі пригадують – і не безпідставно – збройні конфлікти на Північному Кавказі. Так звану Першу та Другу чеченські війни. Багато хто порівнює те, що росія чинить з Маріуполем, з тим, як вона поступала з Грозним свого часу. Але, в принципі, відомо, що під час участі в багатьох збройних конфліктах до російської федерації дійсно такі претензії висувалися. І про це говорили. Але я насамперед б концентрувався на тому, що зараз відбувається в Україні.

Яку відповідальність може понести росія за свої злочини на території України? Чи можуть жертви російських воєнних злочинців добитися справедливості? Яку роль тут може відіграти світова спільнота?

Досягнення справедливості – це правосуддя за злочини, які були вчинені під час збройного конфлікту. Це завдання, яке ніколи не буває дуже легким. Воно завжди займає дуже багато часу. Зокрема воєнних злочинців Другої світової ловили і через півстоліття після її завершення. Але, безумовно, такі механізми є. Всі держави зобов’язані притягати до кримінальної відповідальності воєнних злочинців. Воєнні злочини не мають строку давності – і за міжнародним правом, і за національним кримінальним законодавством. І в цьому сенсі ця кримінально-правова складова так чи інакше має бути реалізована. Рано чи пізно.

Якщо відповідальність стосується конкретних осіб – це індивідуалізована відповідальність. Відповідальність російської федерації як держави мусить реалізовуватися іншими країнами – Україною та іншими членами міжнародного співтовариства. Які так чи інакше вважають за необхідне притягти росію до відповідальності за серйозні порушення міжнародного правопорядку. Ця відповідальність матиме насамперед політичний характер. І для цього також існують матеріальні та фінансові механізми. Але, звісно, вони повинні в кожній конкретній ситуації формулюватися відповідно до потреб та обставин. Тому цей процес буде тривалим. Але думаю, що неминучим.

Юлія Гуш

Друзі, наша волонтерська група «Намет «ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»» комплексно допомагає як військовим, так і цивільним та їх чотирилапим друзям. На нашому рахунку і допомога необхідними речами, і евакуація мирних мешканців з-під обстрілів. Сам намет встановлено 14 вересня 2014 року на Майдані Свободи. Там він знаходиться і до сьогоднішнього дня. Наш намет пережив величезну кількість подій включно з вибухом російської крилатої ракети. І ми існуємо не тільки як символ, але і як дієва волонтерська група. У нас є власні сторінки в мережах Instagram, Telegram та Facebook. Для забезпечення подальшої нашої діяльності нам потрібна допомога як військовою амуніцією, так і грошима.

Карта гривня

5375 4141 2135 2602

Монобанк

Карта і IBAN доллар

5375418811247535

IBAN: UA413220010000026204326499947

Карта і IBAN євро

5375419907242356

IBAN: UA423220010000026203326495113

Поповнення за посиланням

https://send.monobank.ua/2FkLccw1Zc

PayPal

[email protected]

Борис Редін

P.S. Про потреби можна прочитати тут

Facebook Comments