Loading...

«Снаряди летять просто в житлові будинки»: Мешканці Руської Лозової розповіли про життя під російською окупацією

«Снаряди летять просто в житлові будинки»: Мешканці Руської Лозової розповіли про життя під російською окупацією

Вчора українці почули дуже хорошу новину: ЗСУ звільнили селище Руська Лозова від російських окупантів. Саме з цієї місцини росіяни обстрілювали будинки харків’ян. Після звільнення українські військові евакуювали мешканців, яким не пощастило опинитись в заручниках у ворога.

Наразі в селищі окупантів не видно. Але умови там все ще жахливі – немає води, світла, інтернету. Ворог перебив всі комунікації. Та і радіо через раз ловить. Чимало будинків було понівечено та зруйновано. Тому коли в селищі об’явили евакуацію, чимало місцевих мешканців одразу погодилися виїхати зі зруйнованого селища.

«Мій тато живе на Світлій вулиці, – розповів Антон. – Там сильно обстрілювали. Він казав, щоб при першій можливості ми одразу звідти виривалися. Наші хлопці вчора зайшли. Коли сусіди побачили один одного – заплакали. Зв’язку також не було. Раді, що живі. І все. За першої можливості ми пішли звідти пішки».

Непростий шлях він подолав разом з Іриною. До безпечнішого місця довелося добиратися лісами. Автобус, який перевозив біженців, був забитий вщент. А поруч була їх Боня, велика вівчарка. Таку в переноску не сховаєш. Вже в Харкові вона лежала біля ніг господарів та тихо скавчала. Хоча радо приймала пестощі від незнайомців. За словами Ірини, собака все ще в стресі від пережитого.  

«Це радість, – сміється Ірина. – Нарешті! Ми довго чекали, щоб вирватися. Ми не могли цього зробити. Нам не давали коридору. Нам давали коридор тільки на Бєлгород. Але на Бєлгород – ми ні! Артобстріли. Всюди бомбили, стріляли. Росіяни ходили по домам з перевірками, забирали все, що подобається. Телефони на вулицях забирали. Атошникам погрожували. Шукали їх».

За словами Антона, за ці два місяці їм довелося натерпітися чимало лих. Окупанти постійно гатили по житловим будинкам. Деяких людей їм таки вдавалося відправити в Бєлгород. Тоді росіяни просто вривалися в їх квартири та жили там. У крадіжках себе не обмежували, забирали все, що сподобалося. Техніку, автомобілі – вони ні в чому собі не відмовляли.

«Мародерили, погрожували, – згадував Антон. – Деяких людей вивозили, змушували копати окопи. П’яних якщо ловили – то їх потім не було видно тиждень. А коли привозили гуманітарку, то ми її вивантажували. Не вони. Батюшку в полон вони брали, церкву також захоплювали. Спочатку обстріли були. Обстріляли, а потім кажуть: «Дивіться, що Україна робить».

Ірині та Ользі також вдалося вирватися. Вони подруги, дружать вже 30 років. Живуть в одному будинку. Жінки тішаться, що вдалося благополучно добратися до міста. Коли дізналися про евакуацію, то все кинули та поїхали з дому. Щоб сісти в автобус, подругам довелося перелазити через зруйнований міст. Його розтрощили ще у перший день вторгнення.

«Ми в жахливому стані, – розповіла Ольга. – Ми ще не можемо відійти від того, що відбувалося в Руській Лозовій. Це почалося 24 лютого. В перші дні все було більш-менш. Але, напевне, останні два тижні – це було жахливо. Зруйновано все. Снаряди летять просто в житлові будинки. Зруйновано все. Всі житлові будинки вибухають, горять».

До цього жінкам доводилося ховатися у підвалі. Окрім постійної загрози життю, вони потерпали від жахливих побутових умов. Не вистачало елементарних зручностей, їжі та води.

«Вибухи, – згадувала Ірина. – Воронки були дуже великі від цих вибухів. Жити в підвалі, якщо з тобою дитина – а в нас було восьмеро дітей – це моторошне видовище. Моторошне! Півтори місяці ми в підвалі жили. Перебіжками звідти вибиралися до квартир, щоб приготувати щось. Ні світла немає, ні води. Добре, що у нас хлопець дістав солярку, качав нам воду. Був генератор і ми могли підзарядити телефони. Бо це був апокаліпсис. Я це так називаю».

Зараз ці люди в Харкові. Стоять зі сумками та пакунками. Частина з них тримає своїх чотирилапих друзів. Хтось з них втомлено присів на бордюр. Хтось ділиться пережитим. Діти бігають серед дорослих, радо спілкуються з оточуючими та просять зробити фото для бабусі. Триває перевірка документів, переселенці потихеньку сідають в авто та автобуси. Кожен прямує до місця свого призначення. Частина з них осяде в Харкові. Тут вже краще житиметься – хоча небезпека, на жаль, ще не минула.

Юлія Гуш

Друзі, наша волонтерська група «Намет «ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»» комплексно допомагає як військовим, так і цивільним та їх чотирилапим друзям. На нашому рахунку і допомога необхідними речами, і евакуація мирних мешканців з-під обстрілів. Сам намет встановлено 14 вересня 2014 року на Майдані Свободи. Там він знаходиться і до сьогоднішнього дня. Наш намет пережив величезну кількість подій включно з вибухом російської крилатої ракети. І ми існуємо не тільки як символ, але і як дієва волонтерська група. У нас є власні сторінки в мережах Instagram, Telegram та Facebook. Для забезпечення подальшої нашої діяльності нам потрібна допомога як військовою амуніцією, так і грошима.

Карта гривня

5375 4141 2135 2602

Монобанк

Карта і IBAN доллар

5375418811247535

IBAN: UA413220010000026204326499947

Карта і IBAN євро

5375419907242356

IBAN: UA423220010000026203326495113

Поповнення за посиланням

https://send.monobank.ua/2FkLccw1Zc

PayPal

[email protected]

Борис Редін

P.S. Про потреби можна прочитати тут